Микола Васильович Ралітний, керівник і засновник ФГ «Кредо», розповідає про початок впровадження безорної технології
Поля фермерського господарства «Кредо» знаходяться в Краснолиманському районі на самій півночі Донеччини, практично на вершині Донецького кряжа – там, де степ приймає характер майже гірської країни.Зверху відкривається прекрасний краєвид з балками, ярами і долинами, неспішно в’ється Сіверський Донець. І крихітна маленькими видали здаються садиби тутешніх поселень – Ямполя, Кіровська, Дробишеве, Новоселівки, Яровий. Зовсім поруч знаходиться Національний природний парк «Святі гори» зі знаменитою Свято-Успенської Святогірської лаврою. Але не реліктова сосна і інша унікальна крейдяний флора цього краю покликали мене в дорогу, а звичайний соняшник, що дає другий урожай після пшениці. Та ще п’ятирічний досвід No-till донецького фермера Миколи Ралітного
Початок «нуля»
Микола Васильович Ралітний, керівник і засновник ФГ «Кредо», розповідає про початок впровадження безорної технології абсолютно прозаїчно:
– Вперше про «нулі» зі мною заговорив фермер-сусід, Олександр Квітницький, він до безорної технології давно придивлявся, вивчав, їздив по всіляких семінарів. Став і мене в це втягувати, кілька разів намовляв поїхати в Кіровоград, в «Агросвіт». Щоб самому перейти на прямий сівши, Квітницька тоді не вистачало обігових коштів для покупки нової сівалки. І ось він мене записав на один з таких семінарів і майже змусив поїхати з ним. Шлях неблизький, ніч в дорозі, тому на семінарі вибрав місце подалі від трибун, і як тільки вийшов перший доповідач, я і закемаріл … Тому про переваги сівби безпосередньо чув в пів-вуха. У другій частині повинні були показувати роботу сівалок в поле. Пройшов хороший дощ, так що в поле навіть по рослинним залишкам трактора вийти складно. Навряд чи я зможу тут щось побачити, продовжував я думати на доказ своєї правоти – нічого було сюди пертися … Але коли я побачив, як сівалка прорізала твердий грунт на випасі і поклала зерно (а ми перевірили!), Я зрозумів: щось то я проспав …
Семінар був восени, у вересні, а взимку я придбав у них сівалку і вирішив не на одному-двох, а на всіх полях відразу не обробляти грунт, до чого і приступив. Мій рідний брат, теж фермер (зараз він вже перейшов на «нуль»), коли побачив, що мої поля стоять незаймані в зиму, примчав до мене: мовляв, що, кидаєш землю ??? Ні, кажу, це я на No-till переходжу … І ось уже 5 років працюю без оранки та дісковкі. У мене чотири сівалки – три Semeato, одна – Great Plains. Сусід, який втягнув у цю справу мене і ще кілька людей, в цьому році першу сівалку прямого сівби теж нарешті придбав. Але таких, як ми, ще зовсім трохи в районі, хоча фермерів у нас понад 80 осіб.
– У перші роки при переході на прямий сівши урожай втратили?
– Нічого подібного! Може, так склалося з погодними умовами, але урожай з кожним роком не падав, а навпаки, потроху зростав. Причому по всіх культурах. По оранці врожаї у нас теж були непогані, скажімо, 40 ц пшениці для цього регіону – це нормально. Ми ж на Донецькому кряжі, на його верхівці. І хоча тут в основному чорноземи, в нашому Краснолиманському районі грунту двох тодішніх господарств «Заповіт Іллiча» та ім. Жданова, на яких тепер я господарюю, були найгіршими за бонітету. Землі, що ось там, по ліву сторону річки, – Ралітний показує на інший берег протікає внизу Сіверського Дінця, – якісніші. Але врожайність і тоді, а тим більше зараз, у мене найвища. Так ось, за «нулю» збирали пшеницю по 60 ц, в цьому сезоні – за 40, тоді як по окрузі – 23-25 ц в середньому. У такій посушливий рік, як цей, ніхто в районі ні по якій культурі не мав показників краще, ніж у нас. Значить, спрацювала технологія! Збереження вологи було ключовим моментом. Соняшник у нас був 27 ц, в минулому році – 41, кукурудза в тому році близько 100, в цьому – 60. Повторюю, повний «нуль» під все культури! Вирощуємо пшеницю, соняшник, ячмінь, кукурудзу, жито і просо. Плуги все пораспродалі. Агроном з «Ерідон», який обслуговує наше господарство, не раз пропонував закласти хоча б 30 га за класичною технологією – для порівняння. А нам з сином вже не хочеться витрачатися ні на дісковку, ні тим більше на оранку. Та й ще одна важлива перевага в наших умовах «нуля» позначається …
– Захист від ерозії?
– Вона сама. Безорної обробки – це порятунок для наших умов! Тут на кряжі, на висоті, знаєте, які вітри? А які води біжать з яру в яр! Сам бачив, як у сусіда здувало і змивало верхній шар … А «нуль» захищає від ерозії – і від вітряної, і від водної. Заходиш на поле і відчуваєш вже «подушку». Згадую тепер той семінар, на якому дрімав. Там говорили: ось це – один плюс, а це – інший, словом, називали до десятка плюсів нової технології. Виявилося, що дійсно, існують одні плюси. Показники грунту покращилися. Використання гербіцидів стало більш ефективним. Раніше страхові гербіциди вносив і думав: спрацюють вони чи ні? Якщо вніс «Харнес», повинен дощ пройти і т. П. А тут застосував «Раундап» – і він обов’язково спрацює! Багаторічних бур’янів у нас немає зовсім, а з однолітниками боротися нескладно.
– Сівалки не підводять?
– Вони дуже гарні. Чудова сівалка Great Plains, але кілька залегка – по щільним грунтів гірше справляється з зароблянням насіння. А головне, по залишкам кукурудзи нею вже не посієш. Для цього у нас є Semeato, вона прорізає залишилися стебла як масло. У нас їх дві модифікації – Land Master і TDNG. Головною особливістю цих сівалок є їх унікальна здатність різати будь-які рослинні залишки, забезпечуючи при цьому однакову глибину загортання насіння, незалежно від мікрорельєфу. Основні вузли сівалки (кронштейн гряділя, корпус і маточина сошника, кронштейн прикочуючими колеса), які несуть на собі максимальне навантаження, – все суцільнолиті, зі сталі, не мають зварювальних швів, а значить, забезпечують надійність і довговічність в експлуатації. При цьому просто регулюються норми висіву та рівномірне розміщення насіння в рядку, особливо в пневматичній системі висіву. Чотири цих сівалки – для нас цілком достатньо.
– А точність їх посіву не викликає занепокоєння?
– Питання важливий. Не скажу, що існує проблема, але переконалися на практиці, що сівалка з вакуумним висівного апарата висіває точніше. Дві сівалки з різними висівними апаратами пускали на одному полі, потім порівнювали сходи і врожайність. Там, де працював вакуумний апарат, врожайність завжди була вище.
– Скільки людей обробляє вашу землю?
– У нас практично сімейне господарство, плюс найняті фахівці і робітники. Син – мій заступник по інженерній частині, зять – з усіх організаційних питань, дружина і дочка – бухгалтера. Коли я ще працював в тутешньому колгоспі, у нас на 1900 га було 130-140 чоловік, тепер на 2400 га – всього двадцять, але конкретно в поле з них працює п’ять чоловік. Уже чотири роки на всіх культурах застосовуємо французький самохідний обприскувач Laser Tecnoma, придбали новий трактор John Deere, якому – з його навігацією – тракторист майже не потрібен. Техніка і технології оптимізували кількість людей. Збільшувати банк землі не збираємося, намагаємося більше отримати з цієї. Навіть ось почали практикувати по два врожаї на сезон …
– Реально? Або під другим врожаєм ви маєте на увазі зелений корм або сидерати?
– Ображаєте, який зелений корм? Поїхали, подивимося …
No-till і зайцю приємний
Ми проїжджали вздовж полів з густим килимом озимих – пшениці і ячменю, посіяних по кукурудзі і соняшнику. Дальня перспектива поля з частоколом сірих залишків стебел соняшника нагадувала військові протипіхотні загородження.
– А знаєте, то, що No-till вигідний, зрозуміло навіть зайцю, – зауважує Ралітний.
– Чому зайцю? Може, ви хотіли сказати – їжаку, адже приказка так звучить? – Намагаюся мудрувати у відповідь.
– Ні, ви не зрозуміли. Саме зайця! Варто ось цей частокіл зрізаних до половини стебел соняшнику, дощ і мороз взимку їх взагалі зацементують. Спробуй тоді на джипі поганятися за зайцем з включеними фарами! Не вийде! І вже не ризикують панства мисливці, – досить підсумував фермер.
… І ось ми на поле соняшнику, який був посіяний 10-15 липня, в дні збирання пшениці. Поле невидимою межею поділялося надвоє – його далека сторона була сіро-коричневої від повністю дозрілого соняшнику, а на ближній половині ще мозаїчно жовтіли кошики …
– Це інший гібрид, але корзинка тут теж суха, – роз’яснив Ралітний. – Нам його і досушивать не доведеться. Гібриди російські, один з них – Сур, а ось другий – не пам’ятаю як називається. Пшеницю прибирали і відразу ж сіяли соняшник. Чому вирішив спробувати? Коли в серпні їжджу в Крим, завжди бачу багато посівів на другий урожай, потім в вашому журналі прочитав про те ж, ось і вирішив спробувати. Подібних експериментів в нашому регіоні ні у кого ще не бачив. Почали в минулому році, теж соняшник по пшениці. Пшениця була по 50 ц, соняшник – по 10, в цьому році – пшениці прибрали кілька менше, а соняшнику буде явно більше. Він набагато краще. Тут важливо підібрати правильні гібриди, спочатку ми пробували соняшник з созреваемостью в 105 днів, не вистояв … Прочитали про російської селекції, всього 74 дня. Ось їх і взяли, придбали в запорізькій компанії, яка займається розмноженням цієї селекції – два сорти і чотири гібрида. Вже краще результат, але потрібно ще працювати. Пробували і просо після озимої пшениці, в цьому році слабенько – по 10 ц зібрали. Якби дощик раніше пішов, воно було б краще. А взагалі, щоб отримувати два врожаї, необхідний полив. Тоді два врожаї з одного поля за сезон – легко. Можна різні культури підібрати.
– Різноманітність культур не думаєте збільшити? Як у вас тут з соєю, наприклад?
– Соя у нас не виходить, пробували, але посуха не дозволяє їй нормально вегетувати, рослина тільки підніметься, а спека його відразу і придавить, боби зав’язуються низько, словом, не йде. Ріпак пробували один раз, пролетіли. Зупинилися на випробуваному наборі культур, для сівозміни достатній. Для нас найбільше вигідна кукурудза. Кукурудза – це кукурудза, одним словом. Чиї сорти? Щось від від Limagrain, щось від «Ерідон». Фірма «Піонер», відомий бренд, але у нас їх соняшник не йде, немає врожайності, і все тут! Пробували і вітчизняну кукурудзу, не всю, звичайно. Але ті гібриди або сорти, що пробували, мають недолік – не віддають вологу. Хоча у нас і своя сушарка, але все одно це витрати.
А ось по пшениці – зупинилися на вітчизняній, Одеської 267. Ми давно з нею дружимо, ще до «нуля» вона нам подобалася. І коли перестали орати, пробуючи різні нові сорти для нової технології – миронівські, харківські, імпортні, від неї не відмовилися. Вона менш вимоглива, але стабільна, дає якісне зерно. Чи потрібно якість? По грошах різниця невелика, але все одно приємно, коли зерно не фуражне. А своєї сушаркою сушимо все зерно, яке того вимагає. Роки чотири тому в Артемівському районі розорилася фірма (у них були очисні машини і сушарка) – ми придбали дві лінії Petkus: одну для насіння, другу для продовольчого зерна. Тоді це були великі гроші, хоча зараз ще більше. Сушарка у них була на газу, переобладнали, використовуємо для спалювання все, що може горіти.
– Коли їхали в поле, ви по телефону когось консультували по закладці саду. Вирощуєте і яблука?
– А то як же! Сад економічно дуже вигідний. Чотири роки тому заклали, на 21 га. Карликові підщепи, на шпалері, народить щорічно, крапельне зрошення, ізраїльське «Аік». Збираємо до 50 т з гектара, сорти виключно зимові і з відмінними смаковими якостями – Спартан, Айдаред, Флоріна, Голден Делішес, Голден Резистор.
… Ми тим часом спустилися з височини і виявилися на невеликій території самого господарства, оточеного переліском, проїхали вздовж господарських будинків і споруд. Дві садиби – фермера і його сина, гараж, критий тік, сушарка і очисні лінії, склади, в тому числі і для яблук. Ближче до воріт, серед громаддя старої техніки і запчастин, стирчала в небо стріла старого кразовского крана КС, на електричній тязі.
– Списаний мотлох на металобрухт?
– Так, він дійсно списаний, ще років 15 тому, але не мотлох. Якось після застілля один знайомий, йдучи з посади зававтобази, подарував мені його, каже, що списаний в утиль, а мені, мовляв, стане в нагоді. Я впирався, не хотів брати, але він сам його пригнав. За ці роки чого тільки тут не перебудували з його допомогою! Не потрібно ні двигуна, ні пального, працює на електриці – кнопку натиснув і вперед! За далекоглядність я тій людині дуже вдячний.
– Миколо Васильовичу, питання наостанок. З технікою у вас ніби як потреби закриті. А що ж щороку в Ганновері шукаєте?
– Я господарник, але все ж в душі інженер. Відставати від розвитку інженерної думки не можу. А в Ганновері щорічно все абсолютно нове. Навіть ті самі фірми, що виставлялися в минулому році, обов’язково привезуть що-небудь нове, жодна фірма не повторюється. Ми, наприклад, маємо найновішу кукурудзяну жатку – Geringhoff. А в минулому році підійшли до їх стенду і були вражені: абсолютно нова машина, яка працює по кукурудзі в будь-якому напрямку, необов’язково по рядках, як це робить наша жатка. Зараз нас цікавлять, перш за все, енергозберігаючі технології. Може, щось і пошукайте для себе.
Ось такий він, фермер зі сходу України: середніх розмірів – фактично і фізично. Фермер, з неба зірок не знімає, однак один з кращих в тому регіоні, фермер думає і шукає. Спочатку в нову технологію не прагнув: як Фома невіруючий, «пальцем» пробував, але ж «прорвало»! Варто було його «підштовхнути», і тепер не зупиниш. Придивляючись до нього, роблять схожі кроки і інші фермери, що є сусідами з ним в цьому краї. Але мені здається, що його досвід буде цікавий і багатьом іншим господарствам, зовсім з інших регіонів. Адже якщо те, що робить Ралітний на Донецькому кряжі, дає результати, чому не припустити, що воно можливе і у вас?
