Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24 сформулювала правову позицію щодо правового статусу земляної греблі як складової частини земельної ділянки водного фонду та належного способу захисту права власності на таку земельну ділянку.
ВП ВС зазначила, що земляна гребля не є самостійним об’єктом права власності та об’єктом цивільного обороту, а є складовою частиною земельної ділянки водного фонду. Право власності на земляну греблю не може виникати, переходити чи припинятися окремо від земельної ділянки водного фонду.
У розглянутій справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави про усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні об’єктом комунальної власності, зокрема шляхом визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними результатів електронного аукціону та договору купівлі-продажу і зобов’язання повернути земляну греблю (гідротехнічну споруду).
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, тоді як апеляційний суд скасував рішення в частині задоволення позовних вимог, зазначивши, що належним способом захисту є віндикаційний позов.
Переглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що земляна гребля не може бути відокремлена від земельної ділянки без втрати свого функціонального призначення. Земельна ділянка водного фонду і земляна гребля становлять єдиний об’єкт, а поза межами такої земельної ділянки гребля самостійного призначення не має.
Отже, передача земляної греблі у приватну власність, у тому числі шляхом приватизації, суперечить правовому режиму земель водного фонду та водних об’єктів. Земельні ділянки водного фонду, за винятком випадків, визначених статтею 59 Земельного кодексу України, не можуть перебувати у приватній власності. У цій справі утворена земляною греблею водойма (ставок) не належить до замкнених природних водойм, а тому не є винятком, передбаченим частиною другою статті 59 ЗК України.
ВП ВС зауважила, що земляна гребля як складова частина земельної ділянки водного фонду не є індивідуально визначеною річчю, а тому не може бути предметом віндикаційного позову. У таких правовідносинах не йдеться про втрату власником володіння у речово-правовому розумінні, а про створення перешкод у здійсненні правомочностей власника — держави або територіальної громади. Тому віндикаційний позов у таких спорах не може бути застосований.
Водночас державна реєстрація права приватної власності на земляну греблю як на окремий об’єкт нерухомого майна була здійснена всупереч закону.
З огляду на те, що порушення прав територіальної громади полягало у створенні перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду внаслідок наявності в Державному реєстрі запису про право власності на її складову частину — земляну греблю, належним та ефективним способом захисту є скасування державної реєстрації права власності на земляну греблю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру. Такий спосіб відповідає пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України та спрямований на відновлення становища, яке існувало до порушення.
Довідково: відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідні норми права.
