АГРОМЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ БЮЛЕТЕНЬ

Рекомендації по проведенню комплексу весняно-польових робіт в Донецькій області

Весняно-польові роботи 2019

Пшениця озима

Осіння вегетація пшениці озимої в господарствах Донецької області відрізнялася в залежності від району, строку сівби, технології вирощування, норми висіву та сорту.

За даними обстежень, проведених науковцями Донецької ДСД станції НААН рослини перейшли до зимівлі переважно у доброму та задовільному стані.

Умови перезимівлі та стан посівів навесні зумовлюють заходи весняного догляду. Тому з відновленням весняної вегетації  необхідно перш за все  провести облік і обстеження посівів озимих культур і встановити стан рослин. По Донецькій  області  середньобагаторічний показник відновлення весняної вегетації (перехід через 5°С) припадає на 27-31 березня, на півдні області – 23 березня. Обстеження  посівів  озимих культур  проводять через 10 днів після відновлення вегетації. 

Весняний догляд за рослинами пшениці озимої має мету створити найсприятливіші  умови для подальшого росту та розвитку рослин. Він включає: підживлення посівів, весняне боронування, підсів або пересів посівів, що негативно перенесли  умови перезимівлі, проведення своєчасної боротьби  з бур’янами, хворобами, шкідниками  та  проведення заходів, які б попереджали вилягання посівів та знімали стресовий стан після застосування гербіцидів.

Ранньовесняне підживлення.  Для росту та розвитку зерновим , як і іншим культурним рослинам, поряд із іншими факторами оточуючого середовища (світло, тепло, волога) необхідні мінеральні речовини. Для отримання високої якості визначальне значення має правильно підібрані добрива. Не зважаючи на відносно однаковий винос поживних речовин зерновими культурами, їх потреба у добривах значно відрізняються. Перш за все ця відмінність сформована через різність кореневих систем, тривалість періоду вегетації та динамікою росту. Жито та овес відрізняються кращою поглинаючою здатністю кореневою системою, ніж ячмінь та пшениця. Так, винос поживних речовин із ґрунту в залежності від врожайності пшениці складає: 40 ц/га – N25P54K120; 50 ц/га – N145P63K149; 60 ц/га – N165P72K155; 70 ц/га – N185P81K161; 80 ц/га – N205P90K167; 90 ц/га – N225P100K173; 100 ц/га – N245P108K180.

Оптимальне азотне живлення є визначним для рослин азотного циклу, до яких в першу чергу відноситься пшениця озима. Без внесення азотних добрив врожайність значно знижується. Потреба в ньому рослин проявляється більшою мірою. Саме рівень азотного живлення, при оптимальному поєднанні комплексу інших факторів росту та розвитку сільськогосподарських культур, визначає величину врожаю і якість продукції. Ефективність азотних добрив залежить від зволоження ґрунту. В умовах посухи їх дія проявляється слабо, а в роки з достатнім зволоженням – суттєво зростає. Значні непродуктивні втрати азоту з ґрунту відбуваються на забур’янених посівах. Культурні рослини не витримують конкуренції з бур’янами за вологу та поживні речовини. За високої забур’яненості втрати азоту досягають 40–60 кг/га. Доцільність застосування азотних добрив після бобових культур, де проходить додаткове накопичення елементу, необхідно визначати за результатами ґрунтової діагностики.

Важливе значення у живленні рослин належить фосфору, який підвищує стійкість рослин до посушливих явищ. За даними стаціонарних дослідів, у посушливі роки фосфорні і фосфорно-калійні добрива (Р40, Р30К30) забезпечують отримання приросту зерна пшениці озимої, кукурудзи і насіння соняшника в межах 0,31–0,41 т/га, а за його відсутності в системі живлення (N30-60К30) – лише 0,10 т/га або навіть зниження врожаю. Необхідно враховувати й особливості поведінки елементу в ґрунті – він поглинається вбирним комплексом і закріплюється у місці внесення. Тому, фосфорні добрива необхідно закладати у ґрунт в зону активного функціонування кореневої системи рослин. Найдоцільніше їх вносити локально у допосівний період або одночасно із сівбою. За припосівного внесення, насіння й добрива мають бути розділені шаром ґрунту 2–5 см, для усунення негативної дії високої концентрації ґрунтового розчину на проростки рослин. Сучасні сівалки дозволяють розміщувати добрива на глибину 12 см, а насіння – 4–10 см. На ґрунтах з нейтральною або слабо-лужною реакцією більш ефективні водорозчинні форми фосфорних добрив. Коефіцієнт його використання з добрив низький, а систематичне їх внесення сприяє нагромадженню у ґрунті залишків фосфору, який характеризується тривалою післядією.

Чорноземи степової зони характеризуються підвищеним і високим вмістом обмінного калію, тому ефективність калійних добрив низька. Однак, у зв’язку з розширенням посівних площ культур з високим споживанням калію (соняшник, кукурудза), доцільно систематично вносити відповідні добрива для часткової компенсації виносу елементу врожаєм і підтримання забезпеченості ґрунту на існуючому рівні. З калійними добривами в ґрунт також надходять кальцій, магній, сірка та інші важливі для рослин елементи живлення.

У ранньовесняний період першочергову увагу слід приділити стану озимого клину. Період відновлення весняної вегетаціє для озимих є критичним у забезпечені рослин азотом. Особливістю поведінки іонів нітрату (NО3 ) у ґрунтовому розчині є те, що вони не адсорбуються ГВК і не утворюють нерозчинних солей з катіонами. Нітрати постійно перебувають в розчинному стані. Найбільше по профілю ґрунту вони переміщуються навесні, бо в цей час він має найменшу вологоємність. Моніторинг азотного режиму ґрунту у ранньовесняний період свідчить про нерівномірність його розподілу по профілю. Основний кореневмісний шар ґрунту (0–60 см) характеризувався низькою забезпеченістю доступним азотом (7,0–9,0 мг/кг). Максимальний вміст N-NО3 (14,0–19,0 мг/кг) був у нижніх горизонтах ґрунту. У шарі 60–80 см їх кількість збільшилась в 1,7 раза, у 80–100 см – в 2,3 раза і оцінювався, як середній. Відповідно, змінювались і запаси доступного рослинам азоту з розподілом по профілю: 0–60 см – 40 %; 60–100 см – 60 %. Таким чином, в зоні активного функціонування кореневої системи рослин його кількість становила 48 кг/га при 73 кг/га – у нижніх горизонтах.

Виходячи з вищезазначеного, в першу чергу ранньовесняного підживлення азотом потребують слаборозвинені посіви, дозою 45 кг/га д. р. У даному разі буде доцільно провести і локальне підживлення у більш пізні строки (початок трубкування). Добре розвинені рослини підживлюють локально у фазі кущіння та початку трубкування (30–45 кг/га д.р.). Очікуваний приріст врожаю – 0,5 т/га. Однак, в усіх випадках дозу азоту доцільно визначати за результатами ґрунтової діагностики основного кореневмісного шару ґрунту (0–60 см). Серед асортименту азотних добрив перевагу надають тим, що містять нітратну форму азоту (аміачна селітра, КАС). Необхідність проведення пізнього позакореневого підживлення визначають за даними рослинної діагностики. Критерієм доцільності його проведення є вміст азоту в листках у фазі колосіння (не менше 3 %). Для позакореневих підживлень використовують водний розчин сечовини як окремо, так і сумісно з мікродобривами.

Так, загальна частка у збільшенні потенційної продуктивності сорту від правильної системи застосування добрив складає до рекордних 50  %.

Доза добрив при підживленні і кратність її проведення в значній мірі залежать від часу відновлення весняної вегетації озимих.

З урахуванням погодних умов, на значних площах озимини, де з осені не вносилися азотні добрива, в числі першочергових робіт повинна бути підживлення азотними добривами. Перше підживлення пшениці озимої – найважливіший агрозахід, оскільки сприяє максимальній  збереженості стеблин, що утворилися в осінній період та створенню нових, що позитивно впливатиме на  надбавку урожаю зерна в майбутньому.  З перших днів відновлення вегетації пшениці озимої необхідна оптимізація азотного живлення. Це диктується тим, що в умовах регіону, найбільші прибавки урожайності забезпечує ранньовесняне підживлення по таломерзлому ґрунту, особливо коли весною утримуються холодні погодні умови з великою кількістю опадів.   Необхідно також враховувати, що нестача азоту в цей період може призвести до зниження числа продуктивних стебел, колосків і зерен у колосі. Зростає число недорозвинених і стерильних колосків у верхній і нижній частинах колоса, що призводить до недобору врожайності до 5-6 центнерів з 1 гектара.

Терміни проведення ранньовесняного азотного підживлення  повинні бути максимально наближені до періоду відновлення весняної вегетації, коли середньодобова температура повітря досягає +3+5ºС.  При поступовому прогріванні ґрунту і початку росту кореневої системи внесений азот інтенсивно використовується рослинами.

Не рекомендується проводити прикореневе підживлення рослин на весні, якщо немає значного зволоження ґрунту. Це може привести до створення агресивного середовища біля вузла кущіння, що пошкодить рослини і, таким чином, знизить врожайність пшениці озимої.

В такому разі необхідно проводити позакореневе підживлення рослин водорозчинними добривами в суміші з регуляторами росту, наприклад Гумісол. Ці препарати містять в собі незначну кількість мінеральних поживних речовин та мікроелементів, що сприяє активізації роботи судин рослин, а як наслідок більш ефективному поглинанню поживних речовин. 

Науковцями ДДСДС НААН України розроблені поживні комплекси, які частково заміняють мінеральне підживлення озимини. До їх складу входять мікродобрива, регулятори росту, біопрепарати, водорозчинні мінеральні добрива. Склад таких поживних комплексів спрямований на стимуляцію ростових процесів рослин, інтенсифікацію роботи ґрунтової мікрофлори, а також на часткову стимуляцію імунітету рослин від патогенної мікрофлори.

Підсів або пересів посівів.

Зрідженість посівів на 20-25 % (зменшення густоти стояння до 250-350 стебел на 1м2) не гарантує одержання врожаю більше 2,5 т/га.  Рослини, які не розкущились восени, хоча і утворюють іноді весною вторинні стебла, грають дуже малу  роль у формуванні  продуктивності. При умові, якщо на метрі квадратному залишилось менше 150 розкущених або 200-250 нерозкущених рослин, такі площі доцільно пересіяти. Підсіву підлягають посіви з густотою 150-200 розкущених рослин  або 250-300 нерозкущених, а також площі, де рослини на період відновлення вегетації  знаходяться у фазі сходів кількістю менше 300 шт./м2.

Насіннєві посіви, які розкущились, укоренились,  мають густоту стояння 160-180 шт./м2, необхідно залишити  при умові рівномірного розподілу рослин на площі посіву. Такі посіви слід підживити мінеральними добривами із розрахунку N60 P40( або N60) і в подальшому постійно і вчасно  виконувати агротехнологічні операції  згідно технології вирощування.

Частково і рівномірно зріджені посіви з густотою 250-300 здорових, добре розвинених рослин на квадратний метр підсівати недоцільно. При густоті 200-250 рослин на квадратний метр посіви підсівають тільки при пізньому відновленні весняної вегетації, коли пригнічені процеси весняного кущіння і росту.

Найбільш доцільне підсівання озимини пшеницею ярою. При такому підсіві товаровиробники не втрачають, а тільки покращують якісні показники врожаю. При використанні ячменю ярого для підсіву пшениці озимої отримана продукція годиться лише для кормових цілей, що істотно знижує рентабельність вирощування пшениці озимої.   

Ранньовесняний  догляд.

Перехід аграрної економіки до інноваційної моделі розвитку потребує широкого і прискореного впровадження в агровиробництво науково-технічних розробок щодо енергозбережних технологій вирощування культур на основі суміщення технологічних операцій.

Щоб досягти стійкого зростання виробництва сільськогосподарської продукції в Україні особливу увагу слід зосередити і на створенні високопродуктивних агрофітоценозів, зведенні до мінімуму втрат від бур’янів, хвороб, шкідників і стресових погодних явищ за умови збереження екологічної рівноваги та підвищення окупності енерговитрат.

Особливістю агропромислового виробництва є наявність територій, на які постійно впливають небезпечні природні стихійні явища, внаслідок чого втрати врожайності в окремих господарствах можуть сягати 50 %, а при поєднанні кількох несприятливих факторів – до 70 %.

В першу чергу це стосується Степу, де зосереджена значна частина посівних площ сільськогосподарських культур, які є запорукою продовольчої безпеки та джерелом експортного потенціалу країни.

Характерною кліматичною особливістю степового регіону є його посушливість, яка обумовлюється недостатньою кількістю опадів, нерівномірним їх розподілом протягом вегетації, що досить часто ускладнюється підвищеним температурним режимом. Найпосушливішою є друга половина літа і осінній період, що створюють несприятливі умови для одержання сходів, укорінення та розвитку озимих культур, особливо після непарових попередників.

Внаслідок частих осінніх посух в Степу, умови, для проведення якісної сівби озимих зернових культур, стали жорсткішими. Незадовільне зволоження ґрунту призводить до значного, часом критичного, відтермінування початку сівби, що в більшості випадків не співпадає з оптимальними строками проведення даного технологічного заходу і негативно впливає на розвиток рослин в осінній період.

В серпні 2018 р. спостерігався дефіцит опадів, зволоження ґрунту виявилося вкрай незадовільним, що ставило під сумнів отримання своєчасних сходів озимих зернових культур. На початку вересня на території області випало 48,5 мм опадів. Запаси продуктивної вологи в шарі ґрунту 0–20 см, як по пару так і після непарових попередників, поповнилися і становили 25–29 та 17–25 мм відповідно. В жовтні переважала аномально тепла, суха погода. Середньодобові температури повітря на 1–8 °С перевищували норму і знаходились у межах 10–17 °С тепла.

В цілому, за гідротермічним режимом погодні умови осіннього періоду були сприятливими для росту та розвитку рослин озимих зернових культур. На ранніх строках сівби, особливо по парових попередниках, спостерігається переростання озимини, утворення великої кількості пагонів (до 10) та значна забур’яненість (від 5 до 34 шт./м2).

У 2018 р. завершення осіннього періоду активної вегетації рослин озимини відбулося дещо раніше за середні багаторічні строки – у першій декаді листопада. Певною мірою це негативно позначилося на загальному стані рослин – вегетативна маса та коренева система рослин, пізніх строків сівби, були недостатньо розвинені. Головним чином це стосується  посівів пшениці озимої після непарових попередників, зокрема, після соняшнику, посівні площі якого в зоні Степу суттєво зросли. Відтак, зерновиробники змушені обирати в якості попередника навіть цю олійну  культуру, яка залишає після себе виснажений ґрунт із мінімальною кількістю в ньому вологи та поживних речовин. Поточного року, як свідчать проведені польові обстеження, до посівів, яким загрожує найбільша небезпека та які можуть постраждати протягом зимового періоду, можуть належати посіви пізніх строків сівби (після 10 жовтня), де рослини розпочали зимівлю в нерозкущеному стані, маючи в кращому разі три листки за відсутності вузла кущіння. До того ж пізні посіви, як  правило, відрізняються порівняно мілким загортанням насіння в ґрунт, що теж не сприятиме стійкості рослин до низьких температур.

Визначення вмісту накопичених вуглеводів у вузлах кущіння рослин на початку зимового періоду показало, що їх кількість була достатньо високою і становила у пшениці озимої, яка вирощується після чорного пару, 37–39 %, а після непарових попередників – 34–37 %.

Рівень зернової продуктивності озимих зернових культур значною мірою залежить від результатів перезимівлі (головним чином від ступеню їх стійкості до низьких температур, шкідливої дії льодової кірки та інших факторів і явищ, які можуть призвести до ушкодження і зрідження посівів). Так, у роки несприятливі для перезимівлі озимих культур урожайність пшениці озимої знижується, як правило, до 0,8–1,0 т/га, а в окремих випадках, як це було в 2003 та 2012 рр., спостерігається майже повна загибель рослин.

Погодно-кліматичні умови зимового періоду в Степу відрізняються різноманітністю і складністю за роками, а тому проблема перезимівлі озимих культур має достатньо важливе значення. Від розмірів загибелі озимих залежать заходи по ліквідації її наслідків: забезпечення насіннєвого матеріалу для пересіву, перегляд і перебудова планів весняних польових робіт тощо. При загибелі озимих неминучим є запізнення з сівбою ранніх ярих культур, а отже зниження їх врожайності, та зменшення в хлібному балансі держави частки високоякісного зерна.

Агрометеорологічні умови більшої частини зимового періоду 2018/19 вегетаційного року характеризувалися порівняно теплою, як для цієї пори року, з помірними опадами погодою. Внаслідок підвищеного температурного режиму у рослин озимих зернових культур впродовж грудня та першої декади січня відмічалися слабкі процеси життєдіяльності, що проявлялося в першу чергу у посиленні процесів дихання, фотосинтезу, відростанні листкових пластинок (в середньому  1,0–1,2 мм за добу) та незначному розвитку кореневої системи. З одного боку, це дозволило рослинам додатково пройти відповідний, хоча і не дуже тривалий, етап у своєму розвитку, з іншого – рослини вийшли із стану зимового спокою, що супроводжувалося витратами пластичних речовин, а отже зниженням рівня їх морозо- та зимостійкості.

Весняний догляд за посівами пшениці озимої починається з використання гербіцидів. Бур’яни – є одним з найістотніших факторів зниження врожайності озимини. Тому на посівах, засмічених ними, застосування гербіцидів обов’язкове. Особливо це стосується  пізніх, зріджених, низькорослих сортів пшениці. У ранньовесняний період  на сильно забур’янених посівах доцільно застосувати бакову суміш, до складу якої входять гербіцид, інсектицид (проти клопа черепашки)  та  стимулятор   росту (для зняття стресу від застосування гербіциду та посилення його дії).

Рослини пшениці озимої при відновленні весняної вегетації у фазі кущіння «на генетичному рівні оцінюють» умови свого розвитку – кількість доступних речовин живлення, кількість вологи у ґрунті тощо. На основі комплексу факторів, що впливають в цей період на рослину, закладаються зачатки колосу – і це є майбутній потенціал, який необхідно зберегти, застосовуючи стимулятори росту. Саме у період кущіння відбувається процес формування колоса, який припиняється разом із закінченням цієї фази розвитку озимої пшениці. Тому саме використання стимуляторів росту, таких як Гумісол та Айдар, сприяє більш ефективному використанню рослинами поживних речовин, знижує негативний вплив на культурні рослини гербіциду, підвищує імунітет рослин до хвороб, тим самим знижуючи необхідність застосування фунгіцидів.

В поточному році, на тих посівах, де не застосовувалося протруювання насіння та осінні обприскування посівів фунгіцидами, є дуже висока можливість розвинення у рослин хвороб. Товаровиробникам рекомендується обов’язкове обстеження посівів на наявність фітопатогенів.

Використання інсектициду, в першу чергу, залежить від наявності шкідників. При досягненні чисельності шкідливих організмів ЕПШ необхідно проводити обприскування посівів озимої пшениці інсектицидами. Для збереження посівів від клопа черепашки та хлібних жуків необхідно проводити крайові обприскування посівів  під час початку інтенсивного льоту шкідників.

В останні роки дуже гостро стоїть проблема бактеріозів зернових культур. Основним технологічним прийомом у боротьбі з бактеріозом є передпосівна обробка насіння спеціальними препаратами. Для зниження негативного впливу бактеріозів на рослини в весняний період науковцями станції розроблені технологічні прийоми, які дозволяють зменшити інтоксикацію рослин продуктами життєдіяльності бактерій.

Для покращення якісних показників зерна пшениці озимої необхідно обов’язкове проведення обприскування посівів в фазу початок колосіння водорозчинними мінеральними добривами у поєднанні з мікроелементами у хелатній формі (препарат Хелатин) та з регуляторами росту (Гумісол), які сприятимуть більш інтенсивному поглинанню поживних речовин рослинами.

 

Ячмінь ярий

У зв’язку з посиленням негативних погодних аномалій в Степу України протягом вегетації ярих зернових і зернобобових культур, перед аграріями постає питання щодо підвищення їх стійкості проти природних посушливих явищ, які спостерігаються в цій зоні практично щороку, посилюючи зрідження посівів і гальмування росту й розвитку рослин, їх продуктивності та урожайності.

Для досягнення високого врожаю ярих зернових і зернобобових культур в умовах 2019 р. виробникам слід ширше використовувати рекомендовані наукою посухостійкі сорти та агротехнічні заходи для отримання дружних своєчасних сходів, оптимізованого забезпечення рослин елементами живлення для оптимального росту і розвитку, економного використання вологи, захисту посівів від бур’янів, хвороб і шкідників.

Ячмінь – порівняно посухостійка культура, транспіраційний коефіцієнт знаходиться в межах від 300 до 450, але він  чутливий до недостачі вологи на етапі розвитку від виходу кущіння до колосіння. Дефіцит вологи в цей період призводить до формування малої кількості продуктивних стебел, короткого колосу, череззерниці, що в кінцевому результаті суттєвого знижує врожайність. В посушливих умовах Донецької області посіви ячменю часто зазнають дефіцит вологи у фазі кущіння, що уповільнює формування вторинної кореневої системи і вегетативної маси. В умовах регіону достатній рівень врожайності цієї культури залежить від можливості регулювання водного та поживного режиму, створення умов для обробітку ґрунту, оптимального терміну посіву та виконання відповідних елементів технологій по захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів.

Попередники і місце у сівозміні. Технологія вирощування ячменю ярого починається з  правильного підбору попередника. Кращими попередниками є зернобобові, соняшник та багаторічні трави. Недопустимий попередник – озима пшениця, тому що вона і ячмінь мають спільних шкідників та хвороби. Так, наприклад, за даними Донецької ДСД станція НААН ураженість ярого ячменю кореневими гнилями після озимини на 6-8% вища, ніж після кукурудзи і на 9-12% вища, ніж після соняшнику.

 Обробіток ґрунту весною. Передпосівна підготовка ґрунту – найважливіший прийом у системі технології ячменю ярого, який спрямований на створення добре розпушеного шару і зберігання вологи для забезпечення дружних і повних сходів.

Для отримання високої якості передпосівного обробітку ґрунту необхідно використовувати комбіновані широкозахватні агрегати, які водночас рихлять, роздрібнюють, вирівнюють і ущільнюють ґрунт при настанні фізичної стиглості ґрунту (коли вологість його у верхньому шарі складає 20-22 %).

За своїми біологічними особливостями ярий ячмінь є культурою раннього строку сівби. Тому сіяти його треба якомога раніше у стислі строки та добре підготовлений ґрунт. При надто ранньому строку сівби ярого ячменю польова схожість насіння (за даними ДДСДС НААН) знижується на 12,6% у порівнянні з сівбою у стиглий ґрунт, що призводить до недобору врожаю на 3,9 ц/га або на 12,5%. У більшості районів сівба ярого ячменю проводиться з наступом температури повітря 4-7 0С. Але слід пам’ятати що, при запізненні із сівбою сходи його в більшій мірі ушкоджуються шкідниками, слабше кущаться, внаслідок чого дають зниження врожайності. Бажані запаси продуктивної вологи в шарі ґрунту 0-20 см більше 21 мм.

Глибина загортання насіння у ґрунт – 4-5 см, при інтенсивному висиханні ґрунту у разі посушливої весни глибину збільшують – до 6-7 см. При збільшенні глибини загортання до 8-10 см, польова схожість знижується до 10-12%, тому норму висіву потрібно збільшувати.

Добрива. Оскільки ярий ячмінь має слаборозвинену кореневу систему, він вельми чутливий до родючості ґрунту і добре реагує на внесення мінеральних добрив. Добрива можна внести під передпосівну культивацію локально за допомогою сівалок у дозі  N30P30K20-30 або розкидним способом з послідуючим загортанням у ґрунт. Після стерньового попередника дозу азотних добрив треба збільшити до N45. Внесення під ячмінь дози азоту понад N60 у зоні Степу – недоцільно, так як додаткові витрати на добрива не компенсуються надбавками врожаю, які можна одержати.

  За результатами досліджень локальне внесення мінеральних добрив у порівнянні з розкидним підвищує врожай на 2,3 ц/га (або на 6,8%), а у порівнянні з внесенням тієї ж дози добрив під оранку – на 4,5 ц/га (або на 13,3%).

Якщо  перед сівбою не вносили добрив, їх застосовують у фазі кущіння при підживленні за допомогою дискових сівалок. Для підживлення використовуються азотні добрива у дозі N30, або азотно-фосфорні у дозі N30P20. Ефективність підживлення залежить від рівня зволоження верхнього шару ґрунту, так як при його підсиханні значно знижується ступінь засвоєння добрив, а коренева система більше травмується.  Азотні добрива, що вносяться при підживленні, у більшій мірі впливають на якість зерна і сприяють підвищенню у ньому вмісту протеїну.

Як альтернатива мінеральним добривам виробникам рекомендується використовувати біогумус.

Біогумус – це екологічно чисте біологічно активне органічне добриво, створене методом переробки органічних відходів за допомогою червоного каліфорнійського черв’яка. Внесення його в ґрунт нормалізує розвиток процесів, властивих здоровому ґрунту.

При внесенні до ґрунту біогумусу не відбувається перенасичення його окремими видами живильних елементів, як це часто трапляється при внесенні високих доз мінеральних добрив.

Використання біогумусу сприяє зниженню вмісту важких металів в ґрунті і радіоактивних елементів|, відновлює вміст гумусу.

Біогумус вноситься безпосередньо перед посівом розкидним способом в кількості не менше 1 т/га. Цей прийом сприяє отриманню|здобуттю| надбавки в 4 ц/га з більш|із| якіснішими показниками.

В даний момент в ДДСДС НААН проводяться дослідження по внесенню біогумусу безпосередньо у рядки|лав| при сівбі. Це дозволить скоротити кількість добрива, що вноситься, до 100 кг/га зі збереженням якісних характеристик і прибавки урожаю. Для більшої ефективності застосування біогумусу рекомендується при сівбі додавати половинну дозу мінеральних добрив. Цей прийом дозволить максимально забезпечити потреби ярого ячменю під час зростання.

Норми висіву. Оптимальна густота стеблостою рекомендованих сортів ячменю формується при нормі висіву 4,5 млн./га схожого насіння по кращих попередниках та 5,0-5,5 млн./га – по гірших. Сорти ячменю, які мають низьку стійкість до вилягання (Донецький 12, Донецький 14), а також ті, що характеризуються високим коефіцієнтом кущіння (Вакула, Донецький 14), потребують нижчих норм висіву і, навпаки, стійкі до вилягання і з низьким продуктивним кущінням (Донецький 15) – підвищених. Слід пам’ятати, що скоростиглі сорти ячменю більш чутливі до загущення посіву, ніж середньостиглі.

Рекомендовані сорти. Для одержання високих та стабільних врожаїв при вирощуванні у Донецькій області рекомендуються сорти, що більш пристосовані до континентального клімату Донеччини. Це сорти  селекції ДДСДС: Партнер, Донецький 12, Донецький 14, Донецький 15, Східний, Степовик, Аверс, Щедрик, Сталий, а також сорти Селекційно Генетичного інституту, такі як: Адапт, Галактик, Гетьман, Зоряний, Казковий, Прерія, Південний, Вакула та Сталкер (який є найстійкішим до засолювання ґрунтів).

Усі сорти донецької селекції – це сорти зернофуражного та продовольчого призначення з високим вмістом протеїну в зерні (10-12%).

Пивоварні сорти для зони Степу – Екзотик, Галактик, Степовик, Сталий.

На державному   сортовипробуванн|і | на цей час знаходяться ще три сорти ячменю ярого – Резерв, Бравий та Реприз.

Підготовка насіння до сівби. Підготовка насіння включає в себе протруюванню насіння комбінованими системними  препаратами, які забезпечують захист від гельмінтоспоріоза, кореневих гнилей, плямистості, сажок, хвороб листя та шкідників. При підготовці насіння до сівби з метою стимуляції процесів проростання і подальшого розвитку рослин можна застосовувати нові розробки українських вчених, такі як регулятори росу рослин. Обробляти слід перед сівбою з одночасним застосуванням протруювачів. За даними ДДСДС такий спосіб підготовки насіння сприяє підвищенню врожайності  на 2,5 ц/га і більше. Найбільш добре зарекомендованими регуляторами росту в умовах Донецької області є Rost-концентрат, Гумісол, Сизам та Айдар.

Догляд за посівами  починається з коткування посівів, боронування сходів і закінчується у фазі кущіння – вихід в трубку обприскуванням посівів страховими гербіцидами. При переважанні в посівах коренепаросткових та інших багаторічних видів бур’янів обприскування гербіцидами доцільно перенести на більш пізній строк – безпосередньо перед виходом культури в трубку. Витрати робочого розчину – 50-100 л/га при авіаобробці та 100-200 л/га при поверхневому обприскуванні. Обробляти посіви треба с урахуванням погодних умов, а саме: температура повітря повинна бути у межах 16-20 ºС, швидкість вітру – не більш 5 м/с, як правило це ранкові або вечірні часи. При додаванні до бакової суміші з гербіцидом регулятору росту знижується негативна дія на культурні рослини, а також посилюється ефективність роботи гербіциду за рахунок стимуляції клітин бур’янів поглинаючої можливості.

При наявності шкідників та хвороб в бакових сумішах рекомендується застосовувати гербіциди  з регуляторами росту в поєднанні з інсектициди та фунгіциди. Такі суміші  випробувані у сільськогосподарському виробництві області і виявили високу ефективність у боротьбі з бур’янами поряд з підвищенням продуктивності сільськогосподарських культур у порівнянні із застосуванням рекомендованих доз гербіцидів. Крім приросту врожайності від 2,5 до 5,7 ц/га, використання бакових сумішей сприяє ще й збільшенню вмісту протеїну у зерні ячменю ярого на 1-1,5%.  

Овес

Овес – культура помірного клімату, невибаглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі +1 ºС. Сходи в польових умовах можна одержати при +6 ºС. Овес невибагливий до ґрунтів. Але кращими для нього є структурні чорноземи із слабо кислою реакцією.

 Попередники і місце у сівозміні. Овес, порівняно з ячменем, є більш пластичною культурою, тому він менш вибагливий до попередників. Розміщують його після кукурудзи на зерно та відносно гірших попередників – пшениці озимої та соняшнику. 

Обробіток ґрунту весною. Весняний обробіток ґрунту повинен створити найсприятливіші умови для проростання насіння. Під овес, як правило, проводиться одна передпосівна культивація на глибину 5-6 см в агрегаті з боронами. Застосування комбінованих агрегатів, що суміщають передпосівну підготовку ґрунту та посів, гарантує підвищення врожайності мінімум на 10 %, зменшення експлуатаційних витрат – на 20 %.

 Добрива. У підвищенні врожаю та якості зерна вівса велике значення має безпосереднє внесення мінеральних добрив під культуру. Вносити їх слід з урахуванням ґрунтових відмін, вмісту в них елементів живлення та біологічних особливостей сортів.

Внесення повного мінерального добрива найдоцільніше проводити у допосівний період. Застосування N40-60P30-60K30-60 в середньому сприяло підвищенню врожайності вівса на 5,6-7,9 ц/га.

Локальний спосіб внесення мінеральних добрив порівняно з розкидним підвищує врожайність на 2,3 ц/га, а порівняно з внесенням тієї самої дози під оранку – на 4,5 ц/га. Аналіз результатів досліджень показує, що при локальному внесенні під овес повного мінерального добрива, дозу фосфору можна зменшити на 25-30%, а дози азоту та калію – в два рази і отримувати такі ж прибавки до врожаю як при розкидному способі високої дози добрив.

Овес дуже добре реагує на внесення при сівбі біогумусу, як окремо, так і разом з мінеральними добривами. Цей прийом дозволяє зменшити витрати на вирощування культури та знижує собівартість отриманої продукції. Так як біогумус здатен накопичувати та зберігати ґрунтову вологу, його використання дозволяє легше переносити критичні періоди культурою.

Норми висіву. Результати дослідів, проведених науковими установами, свідчать, що густота посіву вівса перебуває в прямій залежності від кількості опадів та родючості ґрунту.

Сорти вівса, які мають низьку стійкість до вилягання, а також ті, що характеризуються високим коефіцієнтом кущіння, потребують знижених норм висіву і, навпаки, стійкі до вилягання і з низьким продуктивним кущінням – підвищених. Скоростиглі сорти вівса більш чутливі до загущення посіву, ніж середньостиглі. Норми висіву змінюються також залежно від фонів удобрення.

За даними Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН норма висіву вівса складає: в південних районах – 4,5-5 млн./га, в північних та центральних – 5 -5,5 млн./га.

Посів. За багаторічними даними наукових установ Степу запізнення з сівбою вівса на 5-6 днів сприяє зниженню врожаю зерна на 3-4 ц/га та одночасне погіршення його якості. Установлено також, що ранні строки сівби сприяють підвищенню вмісту білка в зерні вівса в середньому на 0,5 % порівняно з більш пізніми. Однак, при визначенні строку сівби, необхідно враховувати конкретні ґрунтово-кліматичні умови. Основним критерієм повинна бути стиглість ґрунту, коли забезпечується нормальне загортання насіння на необхідну глибину. Неможна висівати насіння у надмірно вологий, неякісно підготовлений ґрунт.

Сіють культуру вузькорядним, звичайним рядковим способом. Оптимальна глибина загортання насіння при посіві сівалками з анкерними сошниками складає 2-4 см, дисковими – 4-6 см, стерньовими – 6-8 см. Для знезараження насіння від збудників хвороб його обов’язково слід протруїти. Сумісно з протруйником слід використовувати стимулятори росту, це дозволить зменшити негативний вплив протруйників на схожість насіння.

Догляд за посівами. У систему догляду за посівами вівса входять: коткування, боронування і хімічні обробки від бур’янів з додаванням до бакових сумішей стимуляторів росту.

У суху весну відразу після посіву необхідно поле закоткувати кільчасто-шпоровими котками. На важких ґрунтах під час опадів часто утворюється кірка, тому їх коткувати не треба. Корку знищують легкими боронами, пускаючи їх поперек рядків.

Використовувати гербіциди слід у фазу кущіння. Якщо в посівах переважають коренепаросткові та інші багаторічні бур’яни, обробку препаратами доцільно перенести на більш пізній строк – безпосередньо перед виходом рослин у трубку.

Для зменшення негативного впливу гербіцидів на рослини вівса до бакової суміші слід додати стимулятор росту.

Також можна застосовувати суміші з інсектицидами проти шкідників. При цьому обов’язково треба враховувати погодні умови – температура повітря в межах 16-20ºС, швидкість вітру не більше 5 м/с.

В останні роки набуває поширення в нашій країні голозерний овес. Технологія вирощування цієї культури така, як і при вирощуванні звичайного вівсу. Найважливіша відмінність голозерного вівса в тому, що він не має плівки. При розділенні вівса з його плівкою з продуктами лущення втрачається близько 30% ваги вихідного зерна й більша частках найкорисніших амінокислот і вітамінів вівса. Ці процеси роблять виробництво звичайного вівса нерентабельним, навіть за умов низьких витрат на його вирощування. Крім того, голозерний овес по своїм якісним характеристикам майже рівний зерну кукурудзи. Тому при правильному підході до вирощування цієї культури можна отримувати високі відсотки рентабельності.

Пшениця яра

Пшениця яра – одна з найголовніших ярих культур. Це обумовлено тим, що її зерно відрізняється більш якісними характеристиками порівняно з озимою. Зерно ярої пшениці використовується виключно для круп’яних цілей та виготовлення макаронних виробів.

Основний обробіток ґрунту – зяблевий, полицевий або безполицевий. За розміщення її після кукурудзи на зерно проводять дискування важкими боронами з метою подрібнення пожнивних решток попередника і оранку на глибину 20–22 см.

Передпосівний обробіток ґрунту під пшеницю яру складається із ранньовесняного боронування за оптимальної фізичної стиглості ґрунту та передпосівної культивації безпосередньо у день сівби на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива вносять під зяблеву оранку або в передпосівну культивацію. Оптимальною дозою повного мінерального добрива в основне внесення є 40 кг/га д.р. За умов достатнього вологозабезпечення доза азоту може бути підвищена до 60 кг/га. Пшениця яра добре використовує добрива, внесені при сівбі, тому доцільно вносити в рядки при сівбі 15–20 кг/га д.р. фосфорних або 10–15 кг/га комплексних добрив. Для отримання високоякісного зерна обов’язковим є забезпечення рослин достатньою кількістю азоту. За оптимального водного режиму необхідне дробне його застосування – 30% дози у період кущіння та виходу рослин в трубку, а решту – у період колосіння та формування зерна.

До Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні на 2019 р. внесено 57 сортів пшениці ярої, з яких: 42 – м’якої, 12 – твердої, 1 – м’якої (дворучка) та 2 – полби звичайної. Ефективно реалізують потенціал продуктивності такі сорти як: Елегія Миронівська, Етюд, Рання 93, Скороспілка 99, Струна Миронівська, Трізо, Харківська 30, Харківська 27, Чадо, Нащадок, Династія, Кларіса та інші. Для підвищення стабільності виробництва зерна пшениці ярої в господарстві доцільно вирощувати 2–3 сорти з різною групою стиглості та неоднаковою реакцією на умови вирощування.

Пшеницю яру в північній частині Степу слід висівати при фізичній стиглості ґрунту з нормою 5,0–6,0, в центральних районах – 4,5–5,5, у південних – 3,5–4,5, а на зрошенні – 5,0–5,5 млн шт. схожих насінин на 1 га. В умовах посушливої весни норму висіву необхідно підвищувати на 10–15 % від рекомендованої. Рослини пшениці ярої слабо кущаться, тому норму висіву не треба занижувати.

Слід пам’ятати, що прикочування посівів після сівби особливо необхідне в умовах посушливої весни. Боронувати посіви пшениці ярої слід на важких запливаючих ґрунтах, коли після проведення посівних робіт випадають інтенсивні опади і утворюється ґрунтова кірка. Застосовувати пестициди бажано тільки за результатами моніторингу фітосанітарного стану посівів, при перевищенні економічних порогів шкодочинності. Для боротьби з виляганням посівів, особливо на високих агрофонах, необхідно застосовувати ретарданти.

Попередники і місце у сівозміні. Кращими попередниками для пшениці ярої є багато- та однорічні бобові трави, бобово-злакові суміші, зернобобові культури. Пшениця яра ефективно використовує добрива, які вносили під попередню культуру. Тому її доцільно сіяти після просапних культур – кукурудзи, яка вирощувалась на добре удобрених фонах. Недоцільно вирощувати пшеницю яру після ярих зернових, соняшнику та інших попередників, які сильно висушують ґрунт, наслідком чого є різке зниження врожайності і якості зерна.

Посів. Пшеницю яру необхідно висівати в якомога ранні строки при настанні фізичної стиглості ґрунту. Запізнення з сівбою цієї культури на один день зумовлює втрати зерна в середньому на 50-80 кг/га, а пізньої і посушливої весни – на 100-170 кг/га.

Догляд за посівами. Основними агротехнічними прийомами догляду за посівами ярої пшениці є прикочування, боронування, захист рослин від бур’янів, хвороб, шкідників та вилягання, підживлення азотом та стимуляторами росту. Додавання до бакових сумішей таких стимуляторів росту, як Айдар, Rost-концентрат, Альбіт позитивно відображається на врожайності та якості зерна ярої пшениці. Так, як ці стимулятори росту мають фунгіцидні властивості, то при повному варіанті їх використання можна зекономити на використанні фунгіцидів.

Для боротьби з виляганням посівів, особливо на високих агрофонах необхідно застосовувати ретарданти на початку виходу в трубку. Цей захід є дуже актуальним при вирощуванні сортів пшениці твердої ярої.

Горох

Попередники. Горох входить до групи рослин-поліпшувачів грунту. Це пов’язано з тим, що горох економить грунтовий азот, створюючи надземну масу за рахунок синтезу азоту повітря, а коренева система, маючи високу розчинну здатність щодо фосфорно-кислих та інших важкорозчинних сполук, позитивно впливає на фізичні і хімічні властивості грунту. В зв’язку з цим горох – відмінний попередник для сільськогосподарських культур.

Кращими попередниками для гороху є культури, які залишають поле чистим від бур’янів і не висушують грунт – це озимі, ярі зернові та кукурудза. Горох в структурі посівних площ має займати 15-20% і висівати його можна на тому самому місці не раніше, як через 5-6 років. Це захищає майбутні посіви від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, плодожеркою, бульбашковими довгоносиками.  Зважаючи на це, не можна розміщувати горох ближче 500 м від багаторічних бобових трав. Горох не терпить монокультури, втрати урожаю при повторних посівах можуть досягати 50%.

 При виборі ділянки під посів гороху, слід пам’ятати, що бульбочкові бактерії найефективніше працюють при нейтральній реакції грунтового розчину і взагалі не формуються після попередника, який залишає в грунті багато нітратів. 

Добрива. Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. На формування врожаю зерна 20 ц/га йому потрібно близько 100-120 кг азоту, 30 кг фосфору, 35-40 кг калію. Горох є азотфіксуючою рослиною, засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2-3 листків.

Для покращання симбіотичної фіксації азоту необхідно застосовувати молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг грунту їх міститься менше, ніж 0,3 мг. Приріст урожаю від внесення молібдену становить 3-4 ц/га. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення 30 кг/га д.р. азоту. Надходження азоту в рослини гороху покращують молібден і бор. Приріст врожаю від внесення бору – 2-4 ц/га. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і магнію.

Молібден вносять під передпосівну культивацію (молібденізований суперфосфат – 10 кг/га по Р2О5), бор – у вигляді борної кислоти для обробки насіння в дозі 250-300 г/т або при обприскуванні посівів – 200-300 г/га. Цинк використовують у вигляді сірчанокислого цинку з нормою 500-1000 г/т насіння або 200-300 г/га під час вегетації рослин.

Передпосівний обробіток ґрунту. Врожай гороху можна помітно підвищити за рахунок правильного обробітку ґрунту навесні, який покращує структуру орного шару. Як обов’язковий прийом, весняний обробіток ґрунту повинен включати ранньовесняне боронування. Передпосівну культивацію слід проводити на глибину від 4-5 см (на важких ґрунтах) до 10 см (на легких). Розрив між передпосівним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 1 годину.

В сучасних умовах дорожнечі добрив застосовують з осені мілкий обробіток на глибину 8-10 см, а весною – боронування та культивацію. Дослідження проведені в ДДСДС НААН показали, що при мілкому обробітку з осені врожайність гороху вища по всіх варіантах післядії добрив. На 100 л палива отримують кількість гороху в 1,5-1,7 рази більшу при мілкому обробітку, ніж при оранці. Крім цього існує ефект рівномірного дозрівання вирівняного ґрунту весною у верхньому шарі після обробки БДТ та боронування весною. При оранці борозни треба заробляти двічі культивацією, гребні часто пересихають при весняних суховіях, що призводить до втрат вологи та нерівномірності сходів насіння. В умовах застарілої техніки, яка часто ламається, постійного росту цін на пальне мінімізація обробітку ґрунту дозволяє краще використати вологу культурою шляхом посіву рано весною, і таким чином отримати високий врожай при відсутності добрив.

Стабільною врожайністю за різних умов вирощування характеризувалися сорти: Девіз, Модус, Комбайновий 1.

Підготовка насіння. Готувати насіння до сівби треба починати зразу ж після збирання врожаю. Насіння очищають на машинах типу «Петкус-Гигант», при потребі просушують. Навесні перед сівбою підготовка насіння складається з трьох операцій: протруювання, обробки мікроелементами і бактеріальними добривами.

Для захисту від бактеріальних та грибкових захворювань рослин насіння протруюють хімічними препаратами (Бенлат, 50% з.п., 2л/т; Віват, 2,5 л/т; Вітавакс 200ФФ в.с.к., 2,5 л/т; Максим 0,25% т.к.с., 1,0 л/т; Максим XL035FS, т.к.с., 1 л/т насіння. Найбільш ефективне завчасне протруювання – за 2-3 місяці до сівби.

Протруєне насіння в день сівби обробляють бактеріальними добривами, при необхідності поєднуючи з обробкою молібденом і бором. Бульбашкові бактерії можуть бути відсутні в ґрунті або малоактивні. Обробка бактеріальними добривами сприяє активному утворенню бульбашок на коренях рослин гороху, кращому засвоєнню азоту з повітря і підвищенню врожаю.

Сівба. Горох – культура ранніх строків сівби. Висівають його при настанні фізичної стиглості ґрунту в кінці березня – на початку квітня. Сходи гороху добре переносять весняні приморозки -5-7°С. Чим раніше посіяти, тим більший урожай можна одержати. Запізнення з сівбою на 10 днів проти строків, у які можна починати польові роботи, знижує врожай на 5-8 ц/га.

При ранніх строках підвищена вологість ґрунту забезпечує добре набубнявіння і проростання насіння, створюються оптимальні умови для появи дружних сходів, краще розвивається коренева система, яка потім навіть за недостатньої вологості верхніх шарів ґрунту інтенсивно використовує запаси води з нижніх. Рослини раннього строку сівби краще використовують поживні речовини і менше пошкоджуються шкідниками та хворобами.

В умовах східного Степу України суттєвої різниці між звичайним рядковим та вузькорядним способами сівби гороху немає. Обидва способи при рекомендованій густоті 1,0 млн. шт./га забезпечують майже однакову схему розташування рослин: 15х6,7 та 7,5х12 см.

Оптимальною нормою висіву зернових сортів гороху є 1,2 млн. схожих насінин на 1 га. Короткостебельні сорти з вусатим типом листка через їх менший габітус слід висівати із збільшеною нормою висіву 1,4-1,5 млн.шт./га.

При вирощуванні гороху за нульовою або мінімальною технологією обробітку ґрунту, зважаючи на особливості негативного впливу продуктів неповного розпаду залишків стерні на насіння, що проростає, норму висіву культури слід збільшувати на 10-15% від розрахованої.

Догляд за посівами. Першим заходом догляду за горохом є післяпосівне коткування. Це сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом, підвищує схожість гороху і бур’янів, тим самим полегшує подальшу боротьбу з останніми.

Горох сильно страждає від бур’янів, урожайність може знизитися на 30-50%. У дощові роки чи в силу господарсько-організаційних причин не завжди є можливість провести боронування. Для знищення бур’янів у даному випадку використовують гербіциди (Агрітокс, 50 % в.р. – 0,5 л/га, Базагран, 48 % в.р. – 3,0 л/га, Базагран М, 37,5 % в.р. – 2,0-3,0 л/га, Гезагард, 50 % к.с. – 3,0-5,0 л/га, Дуал Голд 960 к.е. – 1,6 л/га, Бастіон –   3 л/га).

У технології вирощування гороху важливе місце належить захисту від шкідників та хвороб. Посіви гороху щорічно в різній мірі пошкоджуються попелицями і гороховим зерноїдом (брухусом). Гороховий зерноїд починає заселяти і пошкоджувати горох з початку цвітіння і до кінця формування бобів. Тому з появою перших квіток гороху посіви необхідно обробити інсектицидами (Актара 25 в.г. – 0,1 л/га, Бі-58 нов. 48 % – 0,5-1,0 л/га та ін.). Через 7-8 днів обробіток провести вдруге.

Рослини з вусатим типом листка пов’язані  вусами між сівбою, що дозволяє їм  стояти вертикально та найкраще використовувати сонячну енергію. При проході трактора на початку цвітіння зціплені між собою рослини гороху вилягають не тільки під колесами трактору,  а й на значній відстані – принцип «доміно». Тому в посівах сортів з вусатим типом листка застосування інсектицидів призведе до більшої втрати врожаю, ніж від шкідливої інсектофауни.

Горох уражується багатьма хворобами, серед яких найбільш поширені і шкідливі кореневі гнилі, аскохітоз, борошниста роса, сіра гниль, іржа тощо. Вони порушують обмін речовин, знижують продуктивність рослин, погіршують насіннєву і кормову якість зерна. Для боротьби з хворобами використовують наступні препарати: Рекс топ, 33,4 % к.с. – 0,5-1,0 л/га, Танго, 50 % к.е. – 0,6-0,8 г/га.

Соя

Вирішити проблему повного забезпечення рослин доступними формами макро- і мікроелементів в процесі вегетації сої можливо за рахунок застосування в системі удобрення багатокомпонентних, хелатних позакореневих добрив типу кристалон, реаком, вуксал, акварін та ін., які характеризуються досить високим коефіцієнтом засвоєння.

Восени під оранку вносять фосфорні добрива по 60 кг/га д.р., калійні – по 20–30 кг/га, а навесні азотні добрива – по 20–30 кг/га д.р. На зрошуваних землях зазначені норми добрив збільшують на 20–25 %. Рослини сої засвоюють із ґрунту значно більше азоту і фосфору ніж пшениця озима, кукурудза, горох, гречка тощо. Якщо восени під оранку не вносили мінеральних добрив, то їх слід внести під передпосівну культивацію навесні в помірній дозі – N60P45K30.

Навесні зяб боронують в два сліди під кутом до напрямку основного обробітку з метою збереження вологи і вирівнювання поверхні поля, що забезпечує рівномірне загортання насіння і гербіцидів, сприяє рівномірному висіву насіння на оптимальну глибину, дружній появі сходів та рівномірному дозріванню посівів.

Передпосівну культивацію під сою проводять на глибину загортання насіння, під кутом до напрямку оранки і сівби.

Основним критерієм настання оптимальних строків сівби сої є прогрівання ґрунту до 10–12 °С на глибині 10 см. За календарними строками це припадає на третю декаду квітня – першу декаду травня.

Сою висівають з міжряддями 15 см, 30, 45 і 70 см. Норма висіву насіння для ранньостиглих сортів 500–650 тис., на зрошенні – 800 тис. схожих насінин на 1 гектар. Для проведення сівби використовують різні типи сівалок: овочеві СКОН-4,2, СО-4,2, добру якість сівби з міжряддям 45 см забезпечують бурякові сівалки ССТ-12, обладнані пристроєм СТЯ-31000, УПС-12, Мульті-Корн, Майя, Нодет, а з міжряддям 70 см – СУПН-8А-02, Клен-5,6, Кінзе, Містраль 6000, Сігма та ін.

До Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні на 2019 р. внесено 229 сортів сої. В умовах недостатнього зволоження та низьких запасів вологи Степу необхідно вирощувати сорти сої скоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання 80–90 діб) Аннушка, Білявка, Легенда, Діона, а з ранньостиглих (90–105 діб) – Золотиста, Омега Вінницька, КиВін, Артеміда, Анжеліка, Устя, Єлена, Юг 30, Версія, Васильківська, Ворскла. За достатнього зволоження використовують середньораньостиглі сорти – Феміда, Подільська 416, Агат, Оріана, Знахідка, Фея, Алмаз, Медея, Скеля, Ятрань, Ельдорадо, Фаетон, Стратегія, вегетаційний період яких складає 105–125 діб.Глибина загортання насіння сої за умов достатнього зволоження ґрунту 3–4 см, при пересиханні посівного шару ґрунту глибину загортання збільшують до 5–6 см.

Варто пам’ятати, що ґрунтові гербіциди слід вносити за 3–4 доби до сівби з одночасним загортанням їх у ґрунт та доповнюють агротехнічними заходами. За рахунок цього майже повністю очищають поле від бур’янів. Використовують такі гербіциди: харнес – 2–3 л/га, дуал – 1,8–2,5 л/га, фронтьєр – 1,4–1,7 л/га. При потребі застосовують страхові гербіциди, які вносять по сходах сої і тим самим виключають потребу в ручних прополках, у фазі 2–3 трійчатих листочків у рослин сої, при цьому використовують базагран, в.р. – 1,5–3,0 л/га, селект 120, к.е. – 0,4–1,8 л/га, тарга Супер, к.е. – 1,0–2,0 л/га, зенкор, в.г. – 0,5 кг/га.

Боротьба з хворобами і шкідниками потребує дотримання принципів інтегрованого захисту рослин. Добрі результати дає протруєння насіння протруйниками гранівіт або вітавакс 200 ФФ – 2,5 л/т.

Якщо соя висівається на відведеній площі вперше, то обробка бактеріальними препаратами є обов’язковим елементом технології вирощування. До проведення сівби насіння обробляють азотфіксуючими бульбочковими бактеріями, мікродобривами, стимуляторами росту.

При недостатньому розвитку бульбочок на коренях рослин (менше 5 шт.) проводять підживлення фосфорними і азотними добривами у нормі 20–30 кг/га в фазі бутонізації, а в фазі утворення зелених бобів у нижньому ярусі агроценозу – позакореневе підживлення препаратами, що включають такі елементи як азот, фосфор, калій, молібден та бор.

Гречка

Попередники. Для одержання високих врожаїв гречку треба розміщати на родючих, чистих від бур’янів полях. Кращими попередниками для неї є кукурудза, зернобобові культури, озима пшениця,  які удобрювались і за якими проводився  належний догляд. Не слід висівати гречку після  вівса, ярого ячменю та у повторних посівах.

В свою чергу, гречка – добрий попередник для інших культур, оскільки залишає грунт чистим від бур’янів, пухким з достатньою кількістю легкозасвоюваних речовин, зокрема фосфору і калію.

Обробіток грунту. Гречка – культура дуже вологолюбива. Її транспіраційний коефіцієнт складає 371-625, тому обробіток грунту під гречку не можна спрощувати. Він повинен максимально спрямовуватись на зниження бур’янів і збереження вологи.

Після стерньових попередників слід проводити лущення дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, площі, засмічені кореневищними та коренепаростковими бур’янами на глибину 12-14 см безвідвальними лемішними лущильниками або плоскорізними знаряддями. Після масового проростання бур’янів проводить оранку плугами з передплужниками на глибину 23-25 см.

Після просапних культур, чисті від бур’янів поля обробляють дисковими боронами БДТ-7,  БДТ-10 або плоскорізами на глибину 23-25 см без попереднього лущення.

Весняний обробіток починають з ранньовесняного боронування зубовими боронами, як тільки  верхній шар грунту досягне фізичної стиглості. Безпосередньо перед сівбою провести обробіток грунту на глибину загортання насіння комбінованими агрегатами. Якщо немає такої можливості, то слід провести дві культивації (на 10-12 та 8-10 см) з розривом у часі, який необхідно для проростання бур’янів.  Якщо грунт пухкий та недостатньо вологий, то перед сівбою проводять коткування.

Добрива. При врожаї 20 ц/га зерна гречка виносить з грунту 88 кг азоту, 61 кг фосфору і 151 кг калію. В першу чергу половину свого розвитку вона до загальної потреби використовує 60% азоту, 62% фосфору і 40% калію.

Нестача азоту, в ранні фази розвитку рослин, негативно позначається в більш пізні – цвітіння – плодоутворення. В той же час, його надлишок в грунті, особливо при нестачі фосфору і калію викликає буйний ріст вегетативної маси, затримує плодоутворення та знижує урожай і якість зерна. Після добре удобреного попередника під гречку вносяться мінеральні добрива в рядки при сівбі з розрахунку N20P20K20 та проводиться підживлення рослин азотом в дозі 15 кг/га д.р.

Гречка краще реагує на нітратні ніж на аміачні форми добрива, калійні добрива повинні бути без хлору.

Підготовка насіння до сівби. Для посіву використовують виповнене, крупне насіння, яке забезпечує дружні і вирівняні сходи. Для кращого росту і розвитку рослин перед сівбою насіння обробляють мікроелементами (марганець, цинк, мідь, бор – у рекомендованих дозах).

За даними Донецької ДСД станції НААН в умовах Донецької області найкращі результати по врожайності дали сорти Ювілейний 100, Крупинка, Іванна, Слобожанка, Сумчанка.

Сівба. Гречку починають висівати при прогріванні грунту (на глибині 10 см) до 12-13°С і зникненню загрози повернення заморозків. Строки сіву зміщують так, щоб під час цвітіння – формування плодів гречки, рослини не потрапили під максимально високі температури.

Використовують два способи сівби гречки – широкорядний з міжряддями 45 см та звичайний з міжряддями 15 см. Вибір способу сівби зумовлений ступенем окультурення грунту.

Оптимальною нормою висіву для широкорядного способу є 2,0-2,5 млн. шт./га схожого насіння, для звичайного рядкового – 3,0-3,5 млн.шт./га.

Глибина загортання насіння в посухостійких умовах Донецької області 5-6 см.

Догляд за посівами. Вслід за посівом проводять післяпосівне коткування. В фазу першого справжнього листка для боротьби з бур’янами посіви боронують. Боронування проводять в сонячну погоду, коли рослини втрачають тургор.

На широкорядних посівах проводять 2-3 розпушування міжрядь. Перше – на глибину 4-5 см, коли чітко з’являються рядки; друге – через 7-10 днів на глибину 8-10 см з одночасним підгортанням рослин у рядках; третє – перед змиканням рядків.

Важливим заходом догляду за посівами є запилення гречки за допомогою бджіл. Для цього вивозять пасіки з розрахунку 2-3 бджолородини на 1 га. Відстань бджоловідвідування не повинна перевищувати 500 м.

Кукурудза

Використання в агроформуваннях АПК регіону різних систем землеробства, від традиційної інтенсивної (або промислової) до сучасних (mini-till, strip-till, no-till), зумовлює і певні відмінності у вирощуванні кукурудзи. Проте, за будь-якої з технологій вирощування культури, одержання високої продуктивності неможливе без урахування її біологічних особливостей та екологічних вимог.

В степовій зоні обмежуючим фактором високого рівня реалізації потенціалу зернової продуктивності кукурудзи є волога. Отже, для забезпечення високого і сталого рівня урожайності культури в умовах регіону важливе значення має спрямування всіх агротехнічних прийомів технології її вирощування на накопичення, збереження і раціональне використання ґрунтової вологи посівами впродовж всього вегетаційного періоду.

Кукурудза як культура С4-типу фотосинтезу є відносно посухостійкою та має виключно важливе значення як найбільш продуктивна зернова культура зони нестійкого та недостатнього зволоження. Вона краще інших сільськогосподарських зернових культур степового землеробства переносить нестачу вологи та тривалі періоди бездощів’я. Проте, для досягнення високого рівня врожайності сумарне водоспоживання 1 га її посівів в Степу становить 3000–4500 т води, найбільшу кількість (близько 70 % від загальної потреби) якої кукурудза витрачає протягом 30 діб, починаючи за 10–15 діб до викидання волоті та закінчуючи станом молочної стиглості зерна (цей проміжок часу в органогенезі культури вважається критичним).

В умовах сприятливого забезпечення вологою інтенсивність ростових процесів у рослин кукурудзи в значній мірі залежить від температури повітря. Найкращі умови в першій половині вегетації під час вегетативного розвитку рослин складаються, як правило, при середній температурі повітря 20–25 ºС і запасах продуктивної вологи на чорноземних ґрунтах в 0–50 см шарі ґрунту 60–70 мм. В подальшому, в період генеративного розвитку після цвітіння волотей і при появі на качанах стовпчиків приймочок температура 25 ºС і вище негативно впливає на рослини кукурудзи. Температурні показники вище 30 ºС зумовлюють порушення процесів цвітіння і запліднення. Пилок кукурудзи містить 60 % води і має низьку вологоємність, тому при температурі повітря вище 30 ºС у фазі цвітіння та відносній вологості повітря менше 30 % вода в пилку протягом 1–2 годин після розкриття пиляків висихає, а пилок втрачає здатність проростати, що зумовлює погану виповненість качанів та череззерницю. При такому температурному режимі стовпчики приймочок жіночої квітки на качанах кукурудзи також передчасно в’януть і засихають, внаслідок чого жіночі квітки на суцвітті повністю не запліднюються. При температурі повітря 36 ºС ростові процеси у рослин кукурудзи повністю припиняються.

Місце в сівозміні і попередники. Багаторічні дослідження і передовий виробничий досвід свідчать, що розміщення кукурудзи після кращих попередників сприяє поліпшенню водного режиму ґрунту, мобілізації поживних речовин, зменшенню забур’яненості посівів і в кінцевому результаті – досягненню стабільного рівня урожайності. При вирощуванні кукурудзи в Степу поряд з агротермічними факторами винятково важлива роль належить умовам зволоження, які суттєво впливають на продуктивність культури. Добрими попередниками для кукурудзи в цій зоні є пшениця озима після чорного та зайнятого пару, зернобобові, а задовільними – ранні ярі зернові колосові, кукурудза на зерно, силос і зелений корм. Незадовільними попередниками в регіоні для кукурудзи вважаються соняшник, сорго та суданська трава.

В окремих випадках, якщо в господарстві відсутня можливість раціонально розмістити посіви кукурудзи після добрих та задовільних попередників, як виняток, частково її посіви можна буде розмістити після незадовільного попередника, такого як соняшник. В результаті проведених експериментальних досліджень, практично доведена можливість істотного підвищення рівня врожаю кукурудзи після соняшника при умові поліпшення умов росту, розвитку і формування продуктивності за рахунок оптимізації системи удобрення посівів. При цьому технологія передбачає використання як попередника скоростиглих гібридів соняшника для раннього звільнення поля та забезпечення більш тривалого періоду накопичення вологи. Технологія вирощування кукурудзи після соняшнику дозволяє отримати врожайність зерна кукурудзи на рівні 5,5–6,0 т/га.

Система добрив. Дози внесення мінеральних добрив під посіви кукурудзи застосовують з урахуванням забезпеченості орного шару ґрунту рухомими елементами живлення й середнього виносу макроелементів з урожаєм основної та побічної продукції.

В традиційній системі землеробства зональна система удобрення кукурудзи поділяється за терміном внесення на основне, припосівне і підживлення. Раціональні системи застосування туків в степовій зоні формуються, як правило, на основі використання помірного удобрення в дозі N60P45–60K30, в тому числі восени – N40–45P45K30, навесні при сівбі – P10–15, підживлення –  N15–20.

В посушливих умовах степової зони найбільша ефективність основного внесення мінеральних добрив забезпечується при їх внесенні восени під основний обробіток ґрунту.

Традиційне прикореневе підживлення кукурудзи в початкові фази росту мінеральними туками в дозі N15–20 в умовах нестабільного зволоження, за даними ДУ ІЗК НААН, часто буває недостатньо ефективним, тому його рекомендується замінити на більш технологічне позакореневе підживлення рослин у фазі 6–7 листків карбамідом (5 % розчин, 300 л/га) сумісно з комплексними препаратами макро- і мікродобрив у хелатній формі (квантум-кукурудза, реаком-СР-кукурудза, розасіль, наномікс-кукурудза тощо), що зумовлює підвищення адаптивності рослин кукурудзи до підвищених температур та забезпечує одержання приросту зерна до 10–12 %.

Зазначимо, що соняшник виносить з ґрунту на формування 1 тонни насіння в середньому 40–42 кг азоту, 8–10 кг фосфору і 60–62 кг калію. Тому, при вирощуванні кукурудзи після соняшнику при середній забезпеченості ґрунту поживними речовинами, необхідно вносити  під основний обробіток ґрунту повне мінеральне добриво із розрахунку     N60-90P45-60K45.

Особливістю технології вирощування кукурудзи після соняшнику є застосування диференційованої системи позакореневих азотних та азотно-мікроелементних підживлень рослин: перше – у фазі 5–6 листків у рослин кукурудзи баковою сумішшю 5 % розчину карбаміду (10 кг/га препаративна форма + 190 л/га вода) і препарату хелат Цинку (1,5 л/га) та друге – у фазі 8–9 листків культури – баковою сумішшю 5% розчину карбаміду (20 кг/га + 380 л/га вода) і комплексного мікроелементного препарату квантум-кукурудза (3,0 л/га).

Основний обробіток ґрунту. Обробіток ґрунту є одним з базових та найбільш витратних елементів технології вирощування кукурудзи. За допомогою основного обробітку ґрунту регулюється водний, температурний, поживний, повітряний режими та вологоємкість ґрунту, що особливого значення набуває в посушливих умовах вирощування.

Дослідженнями ДУ ІЗК НААН встановлено, що кукурудза дуже реагує на глибину основного обробітку ґрунту. Тому, в першу чергу розміщувати її слід на полях, де проведено обробіток на глибину 25–      27 см або щонайменше –  на 20–22 см.

При плануванні вирощування кукурудзи після соняшника необхідно застосовувати вчасний і стислий строк збирання попередньої культури та післязбиральне, без розриву в часі, дискування післяжнивних решток важкими дисковими боронами в два сліди. Для кращого їх подрібнення дискування доцільно замінити на обробіток стерні мульчаторами різних типів вітчизняного або іноземного виробництва. Даний агрозахід дозволяє краще подрібнити післяжнивні залишки з одночасним заробленням їх у ґрунт. Проведення зяблевої оранки доцільно проводити при зниженні середньодобових температур в ІІ–ІІІ декадах жовтня на глибину 25–27 см для зменшення непродуктивних витрат вологи внаслідок випаровування.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту передбачає максимальне збереження вологи, створення пухкого посівного шару на зораних площах. Ранньовесняне закриття вологи і вирівнювання ґрунту здійснюють при настанні його фізичної стиглості. Вирівнювання проводиться під кутом 45–50° до напрямку основного обробітку з використанням вирівнювачів ВП-8, ВПН-5,6, шлейф-борін ШБ-2,5.

Гібриди і їх структура. В степовій зоні з метою досягнення сталого виробництва і надійного визрівання зерна, а також скорочення витрат енергії і палива на збирання і післязбиральну доробку урожаю необхідно додержуватись орієнтовного співвідношення різних біотипів кукурудзи. Збільшення в структурі посівів кукурудзи ранньостиглих та середньоранніх гібридів до 50–60 % сприяє скороченню енерговитрат на сушіння зерна і насіння та дає можливість раніше звільнити поле від посівів кукурудзи для підготовки ґрунту під сівбу озимих культур.   

Структурний склад гібридів кукурудзи для вирощування в зоні Степу

Ґрунтово-екологічна підзона Група стиглості гібридів, %
ранньостиглі середньоранні середньостиглі середньопізні
Північний Степ 25–30 25–30 25–30 25–10
Південний Степ 35–40 25–30 20–25 20–5

 

Для степової зони ДУ ІЗК НААН рекомендує великий набір гібридів кукурудзи, серед яких: ранньостиглі (ФАО 150–199) – ДН Пивиха, ДЗ Латориця, Почаївський 190 МВ; середньоранні (ФАО 200–299) – Оржиця 237 МВ, ДБ Хотин, Яровець 243 МВ, ДН Галатея, ДН Корунд, ДН Світязь; середньостиглі (ФАО 300–399) – ДН Аквозор, ДН Джулія, ДН Деметра, Моніка 350 МВ, ДН Аджамка; середньопізні (ФАО 400–499) – ДН Олена, ДН Гетера; гібриди розлусної – Гостинець, Фурор, Шанс та цукрової кукурудзи – Спокуса, Марічка, Медунка.

В господарствах Степу для забезпечення стабільної продуктивності кукурудзи в роки з різним зволоженням вегетаційного періоду при сівбі доцільно використовувати 50 % простих і 50 % трилінійних гібридів. В посушливих степових районах вирощування простих гібридів кукурудзи є менш доцільне, так як середня врожайність їх зерна в роки з недостатньою кількістю опадів у цій зоні, як правило, буде на 25–30 % нижчою, ніж у більш сприятливому за зволоженням Лісостепу або Поліссі, при цьому в посушливих умовах трилінійні гібриди будуть мати істотну перевагу за стабільністю врожаю.

Допосівна підготовка насіння. Однією із основних умов підвищення врожайності кукурудзи є використання для сівби насіння лише районованих гібридів першого покоління з високими сортовими і посівними якостями.

Насіння кукурудзи зазвичай калібрують і протруюють на спеціальних заводах. Схожість насіння кукурудзи повинна бути не нижче 92 %. Спектр дії протруювачів, якими обробляють зерно, повинен відповідати наявним або прогнозованим проблемам фітосанітарного стану конкретного поля.

Проти пухирчастої і летючої сажок, пліснявіння, кореневих і стеблових гнилей насіння обробляють наступними препаратами: вітавакс 200 ФФ, в.с.к. (2,5 л/т), ТМТД, в.с.к. (3 л/т), роялфло, в.с.к. (2,5 л/т), максим, т.к.с. (0,2 л/т).

Для захисту сходів культури від дротяників, несправжніх дротяників та інших ґрунтових шкідників застосовують препарати: круїзер, т.к.с. (6 л/т), пончо, т.к.с. (3,5 л/т), семафор, т.к.с. (2 л/т), форс зеа, к.с. (5,0 л/т).

Сумісне застосування протруйників фунгіцидної та інсектицидної дії й мікродобрива реаком (3 л/т), за результатами досліджень ДУ ІЗК НААН, підвищує енергію проростання і польову схожість насіння культури на 6–8 %. Зазначимо, що ефективність хімічних протруйників і мікродобрив підвищується при застосуванні їх за методом інкрустації з полівініловим спиртом (ПВС) або натрієвою сіллю карбоксил-метилцелюлози (Nа КМЦ). 

Строки сівби. За узагальненими даними науково-дослідних установ степової зони, оптимальним строком сівби кукурудзи є стійке прогрівання ґрунту до 10–12 °С на глибині загортання насіння.

Науково обґрунтовані середньобагаторічні строки сівби кукурудзи     в зоні Степу

Ґрунтово-екологічна підзона Строки сівби кукурудзи
ранні оптимальні пізні
Північний Степ 13–22.04 23.04–1.05 2–11.05
Південний Степ 8–15.04 16–28.04 29.04–6.05

За сприятливих умов проростання насіння і відсутності бур’янів рання сівба кукурудзи (прогрівання ґрунту до 8–10 °С на глибині загортання насіння) має суттєву перевагу відносно пізньої. Як надто ранні, так і пізні строки сівби знижують урожай зерна кукурудзи.

Спостереження показують, що при ранніх строках сівби у рослин кукурудзи цвітіння волотей настає раніше, ніж при пізніх, що дає змогу раннім посівам раціональніше використовувати ґрунтові запаси вологи та певною мірою зменшити ризик негативного впливу посушливих явищ на рослини культури впродовж другої половини вегетації.

Густота стояння рослин є одним із найважливіших елементів регулювання споживання води протягом вегетаційного періоду гібридів кукурудзи різних груп стиглості для забезпечення високого рівня їх зернової продуктивності в умовах недостатнього і нестійкого зволоження. Оптимальна густота стояння рослин кукурудзи на час збирання урожаю з урахуванням морфобіологічних особливостей гібридів та гідротермічних умов їх вирощування наведена в таблиці.

Оптимальна густота стояння рослин гібридів кукурудзи

різних груп стиглості в зоні Степу, тис./га

Ґрунтово-екологічна зона та підзона Ранньостиглі Середньоранні Середньостиглі Середньопізні
Північний Степ 55–60 45–50 35–40 30–35
Південний Степ 40–45 35–40 30–35 28–30
В Степу на зрошенні 80–90 70–80 60–65 50–60

 

При розміщенні кукурудзи після кращих попередників слід орієнтуватись на верхню межу густоти, а після інших – на нижню. Для компенсації зниження польової схожості насіння і відходу рослин внаслідок природної загибелі задана норма висіву насіння повинна перевищувати оптимальну густоту рослин на 15 %.

На полях з механізованим доглядом за посівами кукурудзи, норму висіву варто збільшувати на 4–6 % в розрахунку на кожен механізований елемент догляду (боронування, міжрядний обробіток).

Догляд за посівами створює сприятливі умови для одержання дружних сходів кукурудзи, дає змогу утримувати посіви в чистому від бур’янів стані, а також зберегти вологу в посівному і орному шарах ґрунту.

Кількість до- та післясходових боронувань залежить від рівня забур’яненості посівів кукурудзи. Запізнення з боронуванням до появи сходів може призвести до пошкодження проростків кукурудзи (колеоптиль) боронами чи гусеницями трактора, а при порушенні технології післясходового боронування має місце присипання рослин землею та травмування листкового апарату. Досходове боронування посівів здійснюють, як правило, через 4–5 діб після сівби упоперек рядків або ж по діагоналі середніми зубовими боронами БЗС-1,0 (маса секції 24–26 кг) чи пружинними –  ЗБР-24 в агрегаті з гусеничними тракторами. Боронування по сходах кукурудзи проводять у фазах 2–3 та 4–5 листків легкими або середніми боронами упоперек напрямку рядків при швидкості руху агрегату 4,0–4,5 км/год.

Міжрядні обробітки ґрунту регулюють його водно-фізичні властивості та сприяють знищенню бур’янів. Перший міжрядний обробіток посівів кукурудзи здійснюють у фазі 6–7 листків, використовуючи культиватори КРК-4,2, КРК-5,6 чи КРН-4,2, КРН-5,6, перші з них забезпечують більш якісне очищення посівів від бур’янів у міжряддях. У посівах, засмічених однорічними злаковими і двосім’ядольними бур’янами, користуються стрілчастими лапами шириною захвату 270 або 220 мм та лапами-бритвами – 165 мм. Долотоподібні робочі органи використовувати недоцільно. Для останнього міжрядного обробітку застосовують культиватори, укомплектовані стрілчастими лапами та загортачами. Стрілчасту лапу встановлюють на глибину 8 см, а загортачі –  на 5–6 см.

Інтенсивна технологія вирощування кукурудзи на фоні ґрунтових і післясходових гербіцидів передбачає скорочення кількості механічних прийомів догляду, а на чистих полях – їх повне виключення. Проте висока потенційна засміченість ґрунту насінням бур’янів різних термінів проростання, стійкість окремих видів бур’янів до хімічних препаратів вимагає поєднання механічних і хімічних заходів догляду за посівами. Поряд з цим, враховуючи високу вартість гербіцидів і енергетичних засобів, при умові чіткого дотримання рекомендованих поєднань хімічних і агротехнічних заходів контролювання бур’янів, кількість механічних обробітків ґрунту в системі догляду за посівами можна скоротити.

При вирощуванні кукурудзи після соняшнику, догляд за посівами передбачає застосування ґрунтового (харнес, к.е. – 2,5 л/га) і післясходового (діален супер 464 SL, в.р.к. – 1,0 л/га) гербіцидів та проведення одного міжрядного механічного обробітку ґрунту (у фазі 5–6 листків у культури) на глибину 8–10 см, що поліпшує фітосанітарний стан посівів та сприяє зменшенню непродуктивного випаровування вологи внаслідок руйнування капілярів поверхневого шару.

У переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, представлено гербіциди різного спектру дії. Догляд за посівами кукурудзи включає застосування ґрунтових і післясходових гербіцидів. Кращими з них є ґрунтові гербіциди: харнес, к.е. (2,5–3,0 л/га), трофі 90, к.е. (2,0–2,5 л/га), фронт’єр 900, к.е. (1,1–1,7 л/га), примекстра Голд 720 SC, к.е. (2,5–3,5 л/га) і післясходові – аденго 465 SC, к.с. (0,35–0,5 л/га), тітус 25, в.г. (40–50 г/га) + ПАР Тренд 90, базис 74, в.г. (20–25 г/га) + ПАР Тренд 90, мілагро 040 SC, к.е. (1,0–1,25 л/га), майсТер, в.г. (150 г/га) + актироб Б, діален, в.р. (1,9–3,0 л/га), діален супер 464 SL, в.р.к. (1,0–1,25 л/га). Правильне застосування високоефективних гербіцидів дає змогу відмовитися чи обмежитись мінімальною кількістю механічних заходів догляду за посівами.    

Збирання урожаю кукурудзи є одним із найбільш відповідальних, складних і трудомістких процесів технологічного циклу. Біологічна стиглість зерна більшості гібридів кукурудзи настає при його вологості 30–40 %. При такій вологості зерно повністю придатне для збирання, в ньому накопичується максимальна кількість сухої речовини, завершуються процеси, пов’язані з формуванням посівних якостей і технологічних властивостей зернівки.

Основним способом збирання врожаю товарної кукурудзи є комбайновий обмолот качанів у полі (при вологості зерна не вище ніж   30 %). Такий спосіб збирання кукурудзи є економічно доцільнішим, ніж збирання в качанах, при цьому в 1,8–2,0 рази зменшуються витрати праці та на 20–25 % витрати палива.

Враховуючи середньобагаторічні календарні строки сівби кукурудзи та середню тривалість вегетаційного періоду гібридів культури різних груп стиглості, прогнозований строк настання біологічної стиглості зерна, залежно від гідротермічних умов вирощування, календарно надходить, як правило, в Південному Степу 01–05.08 (ранньостиглі гібриди) – 10–15.09 (середньопізні гібриди), в Північному Степу – відповідно 15–20.08 – 15–20.09.

Ефективність вологовіддачі зерном кукурудзи істотно залежить від кількості обгорток на качані та діаметру його стрижня. Чим гібрид кукурудзи пізньостигліший, тим шар обгорток на качані, як правило, товщий і період дозрівання зерна триваліший, що зумовлює більш повільну віддачу ним вологи. Гібриди, які формують качани з тонким стрижнем, відрізняються інтенсивною вологовіддачею, швидше підсихають, що дуже важливо для збереження врожаю, особливо в районах з дощовою і прохолодною осінню.

На швидкість підсихання зерна істотно впливає також і його вологість. Тому, при визначенні строків збирання доцільно враховувати середньодобову вологовіддачу, яка за даними ДУ ІЗК НААН становить 0,8–1,2 %, 0,5–0,7 % і 0,3–0,4 % при вологості зерна відповідно 35–40; 30–35 і 25–30 %. Інтенсивна вологовіддача зерна кукурудзи практично припиняється при зниженні середньодобової температури повітря до 5–   6 °С та підвищенні його відносної вологості до 80–90 %.

Зазначимо, що тривалість збирання одного гібрида не повинна перевищувати 5–7 діб, запізнення зі збиранням призводить до істотних втрат врожаю. Так, за даними ДУ ІЗК НААН втрати зерна кукурудзи на 10-у добу від початку збирання становлять лише 4 %, на 20-у – збільшуються до 10, на 30-у – до 17, а на 35-у добу – до 23 % від рівня сформованого врожаю.

Таким чином, висока врожайність і економічна ефективність виробництва кукурудзи – це перш за все науково обґрунтоване врахування біологічних особливостей культури і її екологічних вимог, а вже потім – ресурсів, строків і обсягів матеріальних вкладень, добір адаптованих засобів та досягнення високої якості робіт.

Соняшник

Сіяти соняшник краще після озимих культур, кукурудзи, зернобобових, ячменю. У структурі посівних площ під його посіви відводити не більше 20 %, повертаючи на попереднє місце через 5–6 років. Гібриди, чутливі до ураження вовчком та комплексом хвороб, повертати на попереднє місце в сівозміні не раніше 7–8 років, або доцільно не вирощувати.

Після стерньових попередників зяблевий обробіток (оранку або безполицевий обробіток) слід починати з післяжнивного лущення або обробітку культиваторами-плоскорізами, а основне розпушення виконувати на 20–22 см після останнього відростання падалиці та бур’янів. На полях, забур’янених багаторічними коренепаростковими бур’янами, прийоми обробітку треба проводити з метою виснаження і знищення бур’янів. Для цього відразу після збирання пшениці необхідно в міру відростання бур’янів проводити дво-, триразове підрізання їх на 6–8 і 10–14 см, а за 12–15 діб до останнього глибокого розпушення бур’яни обробити гербіцидом раундап (4 л/га) або його аналогами.

На схилах оранку необхідно замінити безполицевим обробітком (плоскорізи, чизелі) на 16–22 см із залишенням на поверхні рослинних решток. При цьому треба посилити хімічні засоби боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами, кількість яких за такого обробітку збільшується.

Навесні проводять закриття вологи важкими боронами, волокушами по діагоналі до зяблевого обробітку. Якщо зяб не вирівняний, треба одночасно з підготовкою ґрунту під ранні ярі культури провести першу культивацію на глибину 10–12 см, а другу – після масового проростання бур’янів перед сівбою соняшнику культиваторами, обладнаними стрілчастими лапами на глибину 6–8 см. До культиватора приєднують борони БЗСС-1,0 для вирівнювання і кришіння ґрунту.

На вирівняних полях можна обмежитись однією передпосівною культивацією на 6–8 см.

До Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні на 2019 р. внесено 797 сортів і гібридів соняшника. Серед районованих вітчизняних гібридів соняшнику використовувати у виробництві високопродуктивні: Зорепад, Символ, Синтез, Базальт, Антрацит, Квін, Ясон, Дарій, Форвард, Романс, Рюрик, Степовий, Ліміт.

У системі догляду, передусім для знищення патогенів і шкідників слід проводити хімічне протруювання насіння інсекто-фунгіцидами. Серед ефективних препаратів проти несправжньої борошнистої роси, фомозу, гнилей застосовують: апрон, 3 л/т; максим, 1 кг/т; вінцит, 2 л/т; дерозал, 1,5 л/т; колфуго Супер, 2 л/т; роял Фло, 2,5 л/т; проти дротяників, довгоносиків, мідляків, попелиць високий ефект забезпечує круізер, 6–9 л/т; космос 250, 4 л/т та ін.

Проти патогенів, що містяться в лушпинні, насіння протруюють ТМТД (3кг/т), фундазолом (2 кг/т), проти пероноспорозу – апроном XL 350 (4 кг/т) в суміші з мікроелементами.

Всі існуючі види добрив можна вносити під соняшник. Органічні добрива велике значення мають не тільки як джерело поживних речовин, а і як фактор стабілізації родючості ґрунту.

В умовах дефіциту гною позитивний ефект дає заробка в ґрунт соломи попередника. Але при цьому на компенсацію мікробіологічної діяльності бактерій необхідно на кожну тону вносити 8–12 кг азоту. У дослідах заробка в ґрунт 5,5–6,0 т/га соломи пшениці озимої і додавання 10 кг/т азоту підвищили урожайність соняшника на 0,27 т/га.

Для некореневого підживлення можна застосовувати у фазі 5–6 пар листків ЖКУ-10-34 та КАС-28 або мікродобрива та фізіологічно-активні речовини (вимпел, 0,5 л/га).

У посівах соняшнику можна використовувати проти злакових та дводольних бур’янів ґрунтові гербіциди: харнес Новий (2,0–2,5 л/га), стомп 330 (3–5 л/га), трефлан (3–6 л/га), трофі (2,0–2,5 л/га), фронтьєр 900 (1,1–1,7 л/га), дуал 960 ЕС (1,6–2,6 л/га), гезаград 50 (2–4 кг/га); проти дводольних – гоал 2Е (0,8–1,0 л/га). Страхові гербіциди фуроре Супер (0,8–2,0 л/га), ілоксан (3,0–3,5 л/га), селект 120 (0,4–1,4 л/га), фюзілад Супер (1–2 л/га), шогун 100 ЕС (0,6–0,8 л/га), арамо 50 (1–2 л/га) та інші. Вищеназвані гербіциди не знищують багаторічників – осоту, березки, молочаю тощо. Навіть застосування з осені або навесні по сходах багаторічних бур’янів гербіциду раундап і його аналогів (4 л/га) не завжди повністю розв’язує проблему. Тому, часто ефективними бувають міжрядні обробітки і присипання бур’янів у рядках.

При сівбі після пшениці озимої соняшник можна вирощувати без гербіцидів, застосовуючи досходові та післясходові боронування і два-три міжрядні обробітки, в тому числі й для присипання бур’янів у рядках.

Календарно оптимальні в Степу строки сівби настають у період з 15 квітня, а закінчуються 10 травня. В окремі роки ранньостиглі гібриди можна сіяти й до 20–25 травня, навіть до початку червня, але тоді доведеться використовувати для підсушування кошиків десиканти.

Густота стояння рослин середньоранніх гібридів перед збиранням повинна бути: у південному Степу – 35–40 тис. га, у північному – 50–60, у Лісостепу – 55–65 тис./га. Для ранньостиглих короткостеблових гібридів її слід збільшити на 5 тис./га. Страхова добавка до передзбиральної густоти на гербіцидному фоні 30, без гербіцидів – 50 %. Це дасть змогу провести необхідний механізований догляд за посівами.

В ДУ ІЗК НААН розроблено нову технологію вирощування соняшнику на основі звужених міжрядь. Мета її – підвищення врожайності насіння соняшнику при зниженні затрат на вирощування завдяки скороченню прийомів догляду за посівами, повнішому використанню факторів зовнішнього середовища за більш рівномірного розміщення рослин на площі. Цього досягають при висіванні соняшнику після озимих хлібів. Підготовку ґрунту, внесення добрив, гербіцидів здійснюють так само, як і за звичайною технологією. Однак сівбу проводять сівалкою HORCH-1835 з міжряддями 30–35 см, а густоту стояння рослин до збирання формують більшу на 15–20 % за оптимальну для широкорядного посіву з міжряддями 70 см (залежно від морфотипу гібрида в межах 70–80 тис./га). За необхідності після сівби проводять прикочування ґрунту, боронування до і після появи сходів соняшнику для знищення бур’янів. Збирають урожай звичайними приставками або комбайнами з ліфтерами. Технологія вирощування за звужених міжрядь забезпечує врожайність соняшнику на 0,3–0,4 т/га вище за традиційну.

В роки з достатньою вологозабезпеченістю і на зрошенні в Лісостепу і Степу скоростиглі гібриди і сорти соняшнику можна вирощувати на насіння в післяукісних і післяжнивних посівах. Сіяти його треба після поверхневого обробітку або використовувати сівалки для прямої сівби в необроблений ґрунт. Міжряддя 30, 45 або 70 см, добрива (N45P30) вносити краще при сівбі.

Багаторічні трави

В створенні міцної кормової бази важливу роль відіграють багаторічні бобові трави. Вирощування їх спрямоване на одержання відносно дешевого та якісного корму. При значно менших енергетичних затратах найбільш урожайними серед кормових культур є багаторічні трави, особливо бобові та їх сумішки із багаторічними злаковими травами.

Крім цього вони відповідають  сучасним вимогам ведення польового кормовиробництва, сприяють збереженню і підвищенню родючості грунтів, раціональному використанню малопродуктивних земель, запобігають водній і вітровій ерозії та є кращими попередниками для наступних культур.

Багаторічні бобові трави

В Донецькій області серед бобових багаторічних кормових трав найбільш розповсюдженими є люцерна посівна і еспарцет.

Люцерна. Люцерна займає  провідне місце серед багаторічних бобових трав. Ця культура вимоглива до грунтів. Вона добре росте на чорноземах з достатнім вмістом фосфору, кальцію та нейтральною реакцією ґрунтового розчину, витримує засолення грунту. Кращі попередники для люцерни – озимі, ярі колосові, просапні та овочеві.

При розміщенні насіннєвих посівів люцерни необхідно дотримуватись просторової ізоляції (200-400 м) від посівів інших сортів.

Для кращого перезапилення насіннєві посіви рекомендується розміщувати неподалік  лісосмуг, ярів, луків, посівів багаторічних злакових трав та інших міст заселення диких бджіл і шершнів, які є основними запилювачами люцерни. Площі таких ділянок не повинні перевищувати  30-40 га. Насінники допускається розташовувати не ближче 600-800 м від інших посівів люцерни  і таких сильних медоносів, як соняшник, фацелія, буркун, озима віка, які зацвітають одночасно з люцерною і можуть відволікати запилювачів.            

На полях, відведених під посів люцерни, необхідно провести весняне боронування важкими боронами аби максимально зберегти вологу в грунті, вирівняти площу під сівбу люцерни та знищити перші бур’яни. Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння покривної культури культиваторами в агрегаті з боронами.

 Люцерна позитивно реагує на забезпечення грунту поживними речовинами. Якщо добрива не внесли під оранку, їх можна внести під передпосівну культивацію.

На посівах минулих років добрива  вносять під голчасту борону в активному стані з кутом атаки 18-20°, або під обробку дисковим знаряддям дозою N30Р30К30. Досить ефективним є підживлення за  допомогою стерньових сівалок.

Весняне згрібання залишків стерні і дискування на суцільних рядових посівах минулих років та розпушування культиваторами міжрядь на широкорядних є ефективним способом знищення шкідників. Так, кількість лялечок люцернової совки після цих заходів зменшується в грунті більш як на 75 %.

Навесні для закладки насінницьких посівів застосовують широкорядний спосіб сівби з міжряддями 45 або 70 см в чистому виді. На сіно і зелений корм сіють суцільним рядовим способом під покрив ярових культур.           

Для люцерни найкращими покривними культурами є кукурудза на зелений корм, просо, ячмінь. Норму висіву покривної культури зменшують на 30 %.

Норма висіву люцерни на сіно під покривні культури – 12-14 кг/га, у чистому посіві – 10-12 кг/га, при застосуванні широкорядного способу сівби – 2-5 кг/га.

Для вирощування у травосумішках в посушливих районах степової зони норма висіву люцерни складає 10-12 кг/га (або люцерни 5-6 + еспарцету 25-35 кг/га) + стоколосу безостого 8-10 кг/га або пирію безкорневищного 6-8кг/га.

Перед та після сівби поле коткують кільчастими котками.

Глибина загортання насіння у вологий грунт – 2-3 см, у сухий – 3-4 см.

За наявністю одно- та дводольних бур’янів в посівах люцерни в фазі 2-3 справжніх листків застосовують гербіциди: Фюзілад (0,7-1,5 л/га), Базагран 48% в.р. (2,0 л/га).

У фазі бутонізації насіннєві посіви люцерни обробляють проти шкідників (фітономусу, люцернового клопа, квіткового комарика) препаратами Фастак 10 %  к.е. (0,15-0,2 л/га), Актеллік 50 % к.е. (1,0-1,5 л/га), Бі-58 новий к.е. (0,5-1,0 л/га).

Сорти люцерни, рекомендовані для зони Степу: Веселка, Зарниця, Надєжда, Радуга, Херсонська 7, Херсонська 9, Віра (забезпечує до 30 % самоопилювання рослин).

Еспарцет. В умовах зони недостатнього зволоження ця кормова культура не поступається багатьом бобовим травам і, насамперед, люцерні, що вирощується без зрошення. Еспарцет значно стійкіший до посухи та низьких зимових температур, менше уражується шкідниками та хворобами, краще переносить забур’яненість посіву. Корми з еспарцету добре поїдаються тваринами, не викликаючи тимпаніту. Насінництво еспарцету потребує менших трудових витрат і менше залежить від погодних умов. До того ж насіння еспарцету швидко дозріває після збирання урожаю і його можна висівати влітку того ж року по чорному пару, що дозволяє прискорити репродукцію насіння на один рік.  Еспарцет не вимогливий до грунтів. Він може рости на родючих чорноземах, на щебенистих, кам’янистих, деградованих грунтах, на схилах балок, чим зменшує негативний вплив вітрової та водної ерозії грунтів. Еспарцет краще люцерни переносить стравлення і тому довше утримується в травостоях пасовищного використання. Переораний пласт еспарцету не відростає як люцерна і тому є одним із кращих попередників для всіх сільськогосподарських культур. Озима пшениця, що посіяна по еспарцетовому пару, забезпечує практично такий же врожай, як і по чорному пару. Еспарцет – один із кращих медоносів.

Технологія вирощування цієї культури потребує дотримання основних прийомів.

Посіви еспарцету минулих років навесні боронують важкими боронами, рештки збирають з поля і знищують,

 При розміщенні насінницьких посівів необхідно дотримуватися просторової ізоляції між сортами не менш 200-400 метрів.

 Кращими попередниками для еспарцету є просапні, озимі та ярі зернові культури.

 Коренева система еспарцету здатна використовувати важкодоступні елементи живлення і переводити їх в доступні для рослин сполуки. Тому він майже не реагує на застосування мінеральних добрив. До того ж підкислення ґрунтового розчину негативно відбивається на утворенні азотфіксуючих бульбашок. Але фофорно-калійні добрива, внесені під час сівби в невеликій кількості, поліпшують стан посівів на перших етапах розвитку рослин. 

 Рано навесні поля, які відведені під посів еспарцету, боронують, що дозволяє знищити перші паростки бур’янів, вирівняти поверхню і зберігають вологу в грунті.

Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння покривних культур.

Навесні для закладки насінницьких посівів застосовують широкорядний спосіб сівби з міжряддями 45 або 70 см в чистому виді. На сіно і зелений корм сіють суцільним рядовим способом під покрив ярових культур.           

Покривними культурами для еспарцету є ранні ярі культури, кукурудза на зелений корм. Норму висіву покривних культур зменшують на 30%.

Норма висіву еспарцету на широкорядних насінницьких посівах становить 3 млн. шт. схожого насіння на 1 га (50-60 кг/га), на суцільних – 4,5 млн. шт./га|(90-100 кг/га).

Глибина загортання насіння – 4-5 см,

Після сівби поле обов’язково коткують кільчастими котками.

За наявністю одно- та дводольних бур’янів в посівах люцерни в фазі 2-3 справжніх листків застосовують гербіциди: Фюзілад (0,7-1,5 л/га), Базагран 48% в.р. (2,0 л/га).

У фазі бутонізації насіннєві посіви люцерни обробляють проти шкідників (еспарцетової зерновки та еспарцетової евритоми) препаратами Фастак 10 %  к.е. (0,15-0,2 л/га), Актеллік 50 % к.е. (1,0-1,5 л/га), Бі-58 новий к.е. (0,5-1,0 л/га).

Під час цвітіння насінників використання пестицидів забороняється.

Використання сучасних високопродуктивних сортів дозволяє отримати максимальну кількість кормів високої якості. Одним із таких сортів є сорт селекції Донецького інституту    агропромислового виробництва Аметист донецький. Цей високопродуктивний сорт адаптований до умов вирощування в зоні Степу – стійкий до посухи, низьких зимових температур, пошкодження грибковими захворюваннями (борошниста роса, бура іржа), має тонкі, порожні, добре облиствлені (до 58%) пагони, що значно покращую якість корму в порівнянні з іншими сортами. Підвищена кущистість дозволяє зменшувати норму висіву насіння на 10-15%. Крім сорту Аметист донецький в зоні Степу рекомендовані до вирощування сорти Кіровоградський 22, Кіровоградський 83, Кримський, Костянтин.

Багаторічні злакові трави

В Донецькій області найбільш поширеними багаторічними злаковими травами є райграс високий, стоколос безостий, пирій безкорневищний та житняк.  Вони характеризуються високою посухостійкістю та зимостійкістю, що є вирішальним для вирощування в умовах південно-східного Степу України.

Злакові трави мають високу кормову цінність і дають високі врожаї сіна та пасовищного корму.

Крім того, вони менш вибагливі та добре ростуть там, де бобові розвиваються погано. Злакові трави засвоюють азот переважно з верхнього шару (20-30 см), тому добре розвиваються  в сумішках з бобовими. Зелений корм з таких сумішок найкраще збалансований за вмістом білку, переваримого протеїну та клітковини.

Використання злакових трав у сумішках з бобовими сприяють нагромадженню органічної речовини в ґрунті, поліпшують його фізичні власності.

Технологія обробки грунту повинна бути  спрямована на створення оптимального повітрянно-водного режиму, найкращих умов для проростання насіння, проведення боротьби з бур’янами.

Грунти Донбасу характеризуються  дуже високим вмістом марганцю, високим вмістом міді і бору, середнім – молібдену, недостатнім – цинку. Цинковими добривами можна проводити передпосівну обробку насіння дозою 0,3-0,5 кг д.р. на гектарну норму насіння. Добрі результати дає обробка посівів під час вегетації дозою 3-5 кг д.р. на 1 га.

Насіння трав починає проростати при температурі 2-6° С. Оптимальною температурою для інтенсивного проростання вважається 16-18°С. При наявності вологи сходи з’являються  на 5-6 день.

Посіви багаторічних злакових трав закладають рано навесні і влітку. Ранньовесняні посіви вимагають застосування гербіцидів. Літні посіви менш забур’янені, але сходи можуть пригнічуватись під впливом високих температур.

Посіви на зелений корм і сіно закладають в чистому виді або в сумішках з іншими багаторічними травами суцільним рядовим способом.

Для вирощування насіння сівбу краще проводити широкорядним способом з шириною міжрядь 70 см в чистому виді.

Норми висіву встановлюють в залежності від культури та способу сівби.

Норми висіву та глибина загортання насіння

багаторічних злакових трав

Вид Норма висіву Глибина загортання

насіння на грунтах,

см

широкорядний

посів

звичайний

посів

легких серед-

ніх

важких
млн.шт.

/га

кг/га млн.шт.

/га

кг/га
Стоколос

безостий

2,5-3,0 7-9 5-6 15-18 3-4 2-3 1-2
Райграс

високий

2-3 5-7 5-6 14-16 3-4 2-3 1-2
Пирій

безкорне-

вищний

2-3 7-8 4-5 14-16 4 3 1-2
 

Житняк

 

 

2,5-3

 

5-6

 

5-6

 

10-12

 

3

 

2

 

1

 

Для покращання світлового режиму сівбу краще проводити в напрямку з півдня на північ.

Догляд за посівами передбачає застосування системи загальноприйнятих заходів із захисту рослин від бур’янів, шкідників, хвороб, проведення підживлення мінеральними добривами.

Хімічна боротьба з бур’янами в посівах  багаторічних злакових трав проводиться у весняний період (фаза кущіння  рослин) препаратами групи групи 2,4 Д. Літні і особливо осінні строки застосування гербіцидів на оттаві є малоефективними, а в окремих випадках небезпечними.

У період весняного відростання – виходу в трубку на посівах багаторічних злакових трав шкодять хлібні блішки, клопи, мухи, злакові попелиці, п’явиці; наприкінці цвітіння – хлібні жуки, клопи черепашки, кліщі, попелиці, клопи сліпняки. Захист посівів від шкідників проводиться рекомендованими препаратами при досягненні економічного порогу шкодочинності (ЕПШ).

Підготовка насіння ярих культур до сівби під урожай 2019 року

Високоякісне насіння – одна з найважливіших складових майбутнього врожаю. Як відомо життєздатність – це відносний показник, що засвідчує наявність живих насінин у відібраному зразку незалежно від їх здатності прорости у даний період. Звертає на себе увагу ще одна особливість, яку доцільно тримати у полі зору – це лабораторна схожість насіння, зокрема пшениці. Вона практично однакова у всіх фракціях, тоді як його польова схожість падає на 15-20%. Водночас насіння одного лінійного розміру, але з різних частин колосу різне за життєздатністю. Вище вона у насіння, що формується у середній частині колоса, бо такі зернівки утворюються і розвиваються першими і це більше впливає на їх життєздатність, ніж розмір.

Знаючи життєздатність насіння можна розрахувати його норму висіву. Життєздатність насіння визначається в лабораторних умовах методом біохімічного тетрозольно-топографічного аналізування в лабораторіях Державної інспекції сільського господарства в Донецькій області. Для насіння ярих культур життєздатність повинна бути на 3% вище від норми схожості.

 Тривалість післязбирального дозрівання насіння може бути від кількох діб до кількох місяців і залежить не лише від культури, але й від сортових особливостей та погодних умов під час дозрівання зерна.

 Найвідповідальнішим заходом у підготовці насіння є його очищення й сортування в одному потоці зі збиранням. Завдання післязбиральної обробки – відібрати найжиттєздатніше насіння, знайти шляхи поліпшення його якості. Щоб довести насіннєвий матеріал до високих посівних кондицій, дуже часто господарства по кілька разів пропускають насіння через насіннєочисні машини. Це призводить до значного його пошкодження (один пропуск зерна через навантажувач травмує від 2 до 9% насіння, через ОВП-20 і ОВС-25 – від 3 до 8%, через ОС-4,5 М і СМ-4 – від 2 до7%).

Обмеження щодо маси 1000 насінин стандарт не передбачає, проте, практикою доведено, що краще використовувати насіння з більшою масою. Величина майбутнього врожаю в значній мірі залежить від оптимальної кількості висіяного насіння на 1 га.

Маючи характеристику посівних якостей до сівби необхідно зробити розрахунок вагової норми висіву за формулою:

Н=К х М х 100 кг/га, де

Н – норма висіву насіння в кг/га;

К – рекомендована густота висіву насіння для даного сорту з урахуванням попередника, строку сівби, вологості ґрунту і ін., млн. шт.;

М– маса 1000 насінин в грамах;

П – посівна придатність насіння в %.

В свою чергу

П=ВхЧ ,         де

                                                         

В – схожість насіння в %;

Ч – чистота насіння в %;

На підставі даних розраховують:

  • потребу насіння на загальні посіви і насіннєві ділянки;
  • площі сівби по сортах і культурах;
  • обсяги виробництва сортового насіння з урахуванням страхових фондів.

Основою агротехніки вирощування чистосортного насіння є спеціальні насінницькі сівозміни, в яких чергування посівів на полях виключає можливість засмічення їх падалицею попередньої важковідокремлюваної культури, накопичення шкідників і хвороб, забезпечує належну просторову ізоляцію між сортами перехреснозапилюваних культур. Не можна, наприклад, розміщувати зернові культури після зернових або один сорт після іншого сорту цієї ж культури.

Розмежування посівів повинні становити не менше ніж 1м між сортами та 0,5 м між генераціями одного сорту.

Крім того, при організації посівних робіт треба мати на увазі вимоги:

  • особи, які беруть участь у підготовці насіння, його транспортуванні і сівбі, повинні володіти відповідними знаннями .
  • при сівбі не слід виїжджати і робити розвороти посівних агрегатів на сусідніх полях або ділянках, де розміщені посіви інших важковідокремлюваних культур;
  • краї засівають насінням тієї ж партії, а після закінчення сівби сівалки очищують на тому ж полі, де проводилась сівба; переїзд на інше поле з неочищеними сівалками забороняється.

Хімічний захист – важлива складова системи догляду за посівами, передумова успішного формування потенціалу продуктивності ярого клину.

Обов’язковим профілактичним хімічним заходом є протруювання насіння. Доведено, що втрати врожаю від хвороб унаслідок використання для сівби непротруєного насіння за вартістю в десятки разів перевищують кошти, заощаджені таким чином у передпосівний період. Ніякий інший захід хімічного захисту не забезпечує такої окупності та екологічної безпеки, як протруювання.

Протруюванням досягається знезараження насіння від збудників зовнішньої інфекції (збудників твердої, стеблової та карликової сажок, ріжків, пліснявіння)  та внутрішньої (збудників летючої сажки, фузаріозу), захист проростаючого насіння та проростков від ураження в ґрунті збудниками стеблової та карликової сажок, кореневих гнилей, підвищення польової схожості. Крім того, протруйники з широким спектром дії забезпечують захист сходів від таких небезпечних хвороб як борошниста роса, іржа, септоріоз та інших плямистостей.

Слід пам’ятати, що за тривалого використання одних і тих же протруйників патогени набувають резистентності до них. Тому протруйники слід чергувати.

Потрібно дотримуватись рекомендованих норм витрати протруйників. За їх зменшення не досягається бажаний ефект, а завищення призводить до зниження схожості насіння внаслідок утворення аномальних проростків, нездатних до подальшого розвитку, які з часом гинуть. Особливо небезпечне підвищення норм витрати препаратів для травмованого насіння.

Протруювати насіння можна як завчасно (за 2-3 тижні), так і безпосередньо перед сівбою. Завчасне протруювання особливо ефективне для захисту рослин від сажкових хвороб.

Слід пам’ятати, що ряд системних протруйників вкорочують довжину колеоптиле, що належить враховувати при встановленні глибини заробки насіння. Недотримання цієї умови – одна з причин зниження його польової схожості.

На сьогодні в Україні дозволено до використання понад 20 протруйників. Кожен з них має свій спектр дії на шкідливі організми, різний її механізм і характер. Тому при виборі протруйників слід звернути увагу, проти яких збудників хвороб їх слід застосувати. Проти різних видів сажок, грибкових хвороб та кореневих гнилей ефективні системні препарати.

Доцільно передбачити обробку насіння регуляторами росту рослин, що, за науковими даними, дасть змогу підвищити врожайність на 3,2–7,2 ц/га та значно поліпшити його якість. Обробку насіння регуляторами проводять перед сівбою або протягом місяця до сівби в спільній баковій суміші з пестицидами.


Рекомендовано методичною комісією  Донецької ДСД станції НААН

(протокол № 1 від 08.01.2019 р.)


Рекомендації підготували:

О.О. Вінюков, директор Донецької ДСД станції НААН, к.с-г.н.;

О.Б. Бондарева, вчений секретар, к.т.н.;

С.Л. Гавриш, заст. дир. з наукової роботи;

А.П. Дудкіна, зав. відділу технологій виробництва сільсько-господарської продукції;

О.М. Коробова, зав. відділу селекції та насінництва зернових та кормових культур;

Н.А. Чугрій, зав. сектору маркетингу та економічних досліджень;

Г.А. Чугрій, старший науковий співробітник.


Список літератури

 

  1. Науково обґрунтована система ведення агропромислового виробництва Донеччини.-Донецьк: вид. КП «Регіон», 2007.- 511 с.
  2. Сайко В.Ф., Малієнко А.М. Системи обробітку грунту в Україні. – К.: ВД «Екмо», 2007. – 44 с.
  3. Механизация и электрификация с/х производства / А.П. Тарасенко, О.Н. Солнцев, В.П. Гребнев. – М.: Колос, 2004. – 552 с.
  4. Озимі зернові культури/За ред.. Л.О. Животкова. – К.: Урожай, 1993.
  5. Технології вирощування зернових і технічних культур. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2008. – 720 с.

Національна академія аграрних наук україни
Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Share on facebook
Share on google
Share on twitter
Share on pocket
Share on skype
Share on telegram
Share on whatsapp
Share on email
Share on print
Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: